Глава 7. Під замком

Врант знову перенісся в нижній світ домовлятися з Тауроном, але цього разу він забрав із собою і камінь, щоб продемонструвати його темному магу. Їй не дуже подобалося, що він зв'язався із цим магом. Вона поки що навіть не могла конкретно пояснити, що саме їй не подобалося, але відчувала, що Врант вплутується в якусь погану історію. Тому Хельга не стала говорити йому про свої незрозумілі відчуття, які не могла пояснити, і тим більше вона не хотіла нав'язувати свою позицію.

Хельга під'їжджала до замку з тяжким серцем. Дівчина про всяк випадок, вирішила убезпечити себе і перед своїм зникненням сказала, що поїхала в чернечу обитель заспокоювати нерви та молитися за її матір, щоб, якщо їй доведеться повернутись, це виглядало нормальним поверненням дочки додому. Тому ніхто не здивувався, коли побачив Хель, що в'їхала на своєму вороному коні до замку. Вона була в повній впевненості, що всі повірили в її легенду і ніхто це не перевірятиме.

Дівчина відчувала, що над нею згущуються хмари та вона робить помилку, приїжджаючи до Фарнського замку, але не робити нічого теж було не в її характері. Вона, як завжди, передала каня слузі, який відвів коня до стайні та зайшла до своєї кімнати. Як тільки це сталося, хтось замкнув за нею двері на ключ. Хельга навіть не одразу злякалася і зрозуміла, що сталося. Вона підійшла до дверей і спробувала їх відчинити. Двері не піддалися. Вона покликала, але ніхто не озвався.

«Та, бути цього не може. Я тільки приїхала і знову потрапляю в халепу».

— Відчиніть двері! За що мене закрили? Я благочестиво молилася про рятунок душі матінки, чим я могла знову завинити?

— Тим, що тебе не було ні в якому монастирі, бо ми заслали до Ервенського монастиря Анабель, а тебе там ніхто не бачив. — почувся з-за дверей холодний голос барона Фармського. — Я не знаю, де ти вешталася, але ще один скандал і скасоване весілля, маркіз Ліфельдорський мені точно не пробачить. Сварка з ним може спричинити великі проблеми. Наш замок набагато менший, як і земель у мене менше. І за титулом я нижчий. А його володіння практично повністю оточують мої. Йому нічого не варто просто захопити нас. Досить з нашої родини та того, що Анабель зганьбила і себе, і всю сім'ю. Мені не потрібна ще одна дочка, яка народить бастарда. Завтра підготовка до весілля, після завтра весілля. Чим швидше ти одружишся з Робертом, тим краще. І для нашої родини, і для тебе самої.

У коридорі почулися кроки, які віддалялися. Хельга стояла приголомшена перед дверима. І що їй тепер робити? Вона не тільки не дізналася, куди подівся кулон. Вона тепер під замком! Перенестися з кімнати кудись вона не могла, тому що закляття не дозволяло їй нормально використовувати магію. Врант щонайменше кілька днів буде відсутнім в цьому світі, а значить він не скоро почне турбуватися. У найгіршому для дівчини випадку його не буде кілька тижнів. Зістрибнути з вікна у двір! З другого поверху не так уже й далеко до двору. Дівчина підскочила до вікна, виглянула і з жахом побачила, що під її вікном стоять кілька стражників у обладунках. Навіть якщо вона й зможе зістрибнути та вбити одного з них у неї не вийде зробити це з усіма, тим більше, що у дворі, як завжди, стояла метушня. Вікна її кімнати виходили в дуже людну частину двору. Вона у пастці!

Єдиний шанс на втечу у неї, можливо, буде під час весілля. Чи після нього?

Хельга була засмучена, але вибору не було. Весь наступний день вона чекала й спостерігала з вікна за двором. Він ще більше заповнився людьми, бо приїхав маркіз із сином. Вони обидва виглядали задоволеними напередодні свята. Замок заповнювався гостями. По двору пробігали слуги з тканинами для суконь жінок, з начищеними обладунками для чоловіків, і з їжею та тушами для всіх. Усі, кого Хель бачила з вікна виглядали дуже радісними та задоволеними. Схоже, що єдиною нещасною особою в замку була сама Хельга. Стояла зима і з неба сипався дрібний сніг.

У кімнату хтось постукав і напівпошепки покликав її на ім'я.

— Так?

— Хельга, люба, це Марта. Я знаю, що ти тут без їжі сидиш, може, тобі поїсти принести. — добродушний голос годувальниці сестер та подруги «матері».

Апетиту у дівчини не було. Її цікавило зовсім інше.

— Ні, дякую. Я не голодна. У мене до тебе буде інше прохання чи запитання. Марто, ти знаєш, у мене в скрині була маленька скринька з прикрасами та вона зникла. Ти ж тісно спілкувалася з матінкою. Може, вона їх для чогось забрала?

— Начебто ні. А як вона виглядала?

— Маленька скринька з темного різьбленого дерева. У ній був один кулон, який дуже важливий мені як пам'ять.

На кілька секунд повисла тиша, жінка замислилась.

— Я бачила цю скриньку вчора і навіть тримала її в руках.

Хельга завмерла.

— Твій батько готував твоє придане. Я збирала скрині з сукнями, і він дав мені цю скриньку і попросив покласти туди. Я бачила в цій шкатулці багато коштовностей. Як виглядав кулон?

— Блакитний апатит у тонкій срібній оправі.

— Я наче бачила такий. Напевно, ці скрині ти побачиш та отримаєш після весілля.

— Дякую тобі Марто, ти навіть не уявляєш, як ти мені допомогла. — сказала Хельга зі щирою подякою.

— Будь ласка, пані, завжди рада вам допомогти. Побачимося завтра вранці.

Хельга стомлено впала на ліжко, яке озвалося запахом вогкості. Провела пальцями по шорсткій стіні з темного каменю. Кулон не пропав безслідно — це головне! Вона була рада. Попри всі труднощі, з якими вона зіткнулася, все ще залишилася надія. Шанс на порятунок із побічної гілки людської історії знову замаячив перед дівчиною-магом.