Глава 6. Вечір. Ранок. Пів року

Всі були шоковані тим, що сталося, і довго розпитували Хельгу. Вона сказала, що почула шум у коридорі, вийшла з кімнати та натрапила на тіло матері. Більше нічого й нікого вона не бачила. І їй повірили. Хто запідозрить у вбивстві маленьку, слабеньку, налякану і шоковану дівчину, з якої всі глузували? Шепоти про те, що Хельга, якщо не сама вбила, то була пов'язана з подією більше, ніж говорила, іноді піднімалися, як і про те, що вона відьма, але на розслідування вони ніяк не впливали. Та і розслідування у звичному значенні слова не було. Люди були здивовані, але Марія Фармська була на стільки не приємною особою, що по ній тужили хіба що її дочки та то не довго. До рідних та більш слухняних доньок вона була не надто тепліша, ніж до бунтівної та дивної Хель. Всі інші, навіть її чоловік, постаралися якнайшвидше забути про те, що сталося, і про існування цієї людини. Чварна жіночка, зі збіднілого дворянського роду, яка вийшла заміж за не надто багатого барона, мабуть, не була щаслива сама, і не могла зробити щасливими інших. Можливо її чоловік, навіть був трохи радий, тому що відбулося. Тепер він зможе одружитись знову, а значить, в нього буде примарний шанс на те, щоб завести сина, який успадкує його замок, землі, та титул.  

Скринька з кулоном зникла безвісти. Буквально зовсім нещодавно дівчину зовсім не цікавили прикраси, які там знаходились, але тепер це була справжня катастрофа. Хельга розпитувала сестер і слуг, людей батьків і маркіза, але ніхто нічого не бачив і не знав. Всі тільки здивовано знизували плечима і припускали, що її з собою прихопили вбивці баронеси. Хель передбачала інше — її могла забрати та кудись діти сама жінка, адже в неї, як у господині, були ключі від усіх дверей, а дівчини не було вдома три дні. Але якщо так, то навіщо вона їх забрала і куди поділа? Здавалося, що примарний шанс на порятунок із побічної гілки людської історії розтанув на очах.

З іншого боку, те, що сталося, дало їй відстрочку від весілля більше, ніж на пів року. Після смерті матері ніхто не звертав уваги на її прогулянки лісом. Насправді Хельга їздила в будинок Урфріди, де зустрічалася з Врантом. Їй завжди не хотілося ввечері повертатися до замку, бо з ним їй було дуже комфортно, спокійно та цікаво.

— То й що тобі цей Таурон пообіцяв? — спитала Хельга, сидячи з чашкою ароматного трав'яного чаю перед каміном, який потріскував та наповнював кімнату теплом і мерехтливим світлом.

— Що в сучасному світі людей він підготував ґрунт для початку нової доби правління магів. — пролунав голос Вранта серед книжкових полиць. — Він вважає, що люди готові до цього і чекають на нас. Він зібрав інших темних магів і разом ми будемо правити світом людей. А тоді ми зможемо за допомогою людей і темних підняти повстання у світі світлих магів та повернути владу, яка має належати мені та тобі.

Хельга зітхнула.

— Врант мені це все дуже не подобається. Таурон — темний маг. Ми білі маги харчуємось енергією життя, а вони смерті. Вони поза законом. Ці відступники часто втікають від правосуддя до нижнього світу. Думки темних магів завжди темні. Тут криється якась каверза. Ти ж буваєш у світі людей, ти сам то віриш, що світ, який завжди був сам по собі та ніколи нікому не підкорявся, чекає на темних магів з розкритими обіймами? І навіщо йому камінь життя?

Врант вийшов між полиць із книгою, закрив її та поклав на столик.

— Йому потрібен камінь, щоб продемонструвати людям нашу силу. Він не може користуватися ним і не знає, як ним користуватися. Я візьму камінь, коли ми визначимося з датою, хай поки живить наш дім. Якщо я зрозумію, що Таурон мене обманює я не говоритиму йому, як з ним поводитися.

Врант сів ближче до Хельги та взяв її за кінчики пальців, які були холодними.

— Не хвилюйся, зі мною все буде гаразд. Я з усім розберусь. Думай, краще, як врятуватися, куди подівся кулон і кого ще вбити, щоб ще на пів року відстрочити весілля. — усміхнувся хлопець.

Але ці слова сколихнули тривожні думки та спогади. За вікнами швидко темніло.

— Я не хочу повертатися до замку. Не хочу цього весілля. Не знаю, куди подівся кулон. Не знаю, що мені взагалі робити. Ще й ти зв'язуєшся з незрозумілим магом і постійно туди переносишся, і я щоразу не знаю, чи повернешся ти, чи ні. Я хвилююся за себе і за тебе, тому що мені не все одно, що з тобою буде, тому що я тебе… — дівчина запнулася, не варто йому це говорити.

Вона звела очі на Вранта, який все ще тримав її за кінчики пальців. Хельга відчувала, що зараз розплачеться. Вона настільки заплуталася у своїх почуттях. Їй було страшно, і вона була розгублена, але в той же момент вона любила Вранта, і боялася це сказати.

— Ніхто ніколи не піклувався про мене так, як ти.

— Ніхто ніколи не хвилювався за мене так, як ти. — озвався він, і примружився від світла каміна, дивлячись на Хельгу з такою теплотою, що дівчина усвідомила: він зрозумів, сенс недомовленого.

— Я тебе люблю. — зважилася вона.

— Я теж тебе люблю. — відповів він, несподівано присунувся до Хельги та поцілував її в губи, а вона у відповідь.

— Не повертайся сьогодні ввечері до замку. Залишся зі мною. Не повертайся в цей замок більше ніколи. — сказав він, продовжуючи цілувати дівчину, не випускаючи зі своїх обіймів.

Хель розуміла до чого він хилить і сумнівалася чи варто було їй справді залишатися тут на ніч, але потім згадала, що вона замкнена закляттям у побічній гілці людської історії та скоро загине разом з нею. Згадала, що скоро її можуть видати заміж за виродка Роберта, який освідчуватися в коханні та делікатничати з нею точно не стане. Ні. Краще тут. З Врантом, який її любить і про неї піклується. Вона і магу не могла довіряти повністю, проте він з самого початку викликав в неї якесь приємне відчуття, це приємне відчуття розросталось все більше і більше, і більше, і з часом стало таких великим, що захопило її цілком.