Глава 5. Вбивство після заручин

Думка про вбивство свого ворога не виходила у Хельги з голови, поки вона їхала лісом у замок «батьків». Там вистачало людей, які завдали їй багато страждань, яких цілком можна було вбити. Але як це зробити легко та непомітно? Кого буде простіше вбити, щоб підозра не впала на неї. Як повернутися після скандалу в замок через три дні відсутності та не привернути до себе зайвої уваги? А ще треба якимось чином встигнути забрати кулон для ритуалу. Він мав бути в її скриньці з коштовностями, але чи там він?

Врант залишив камінь життя живити будинок Урфріди, але сам перенісся в нижній світ, шукати собі союзників. Там був весь зброд із семи світів. У цьому страшному місці не було ні влади, ні закону. Там було небезпечно. Цей світ навіть не вважався світом, але все-таки у всесвіті таке місце існувало. Хельга, яка зовсім недавно зустріла Вранта, відчувала за нього легку тривогу. Він явно був магом, який не дасть себе скривдити, але з дитинства вона запам'ятала, що нижній світ — це заборонене і небезпечне місце. Туди потрапляли лише втікачі від правосуддя. Це був світ для зневірених. Їй було лячно і не приємно думати про те, що він, як і вона, з еліти світу магів скотились до такого. Проте, мабуть, він мав рацію, і в інших світах, навряд він знайде, когось, хто захоче їм допомагати.

Хельга в'їхала в замок, через міст, який перекинули над ровом з водою. На подвір'ї стояла метушня, купа людей і слуг снували у своїх справах, тож дівчину на коні ніхто особливо не помітив. Судячи з кількості людей, маркіз Ліфельдорський все ще гостював у замку. Це було на руку дівчині.

Вона відвела коня до стайні. Там її впізнали слуги. Вони нічого їй не говорили, але дивилися на неї здивовано та косо. Мабуть, чутка про те, що вона відьма, що її прогнали із замку, і що вона три дні не ночувала вдома дійшла до всіх. Вона йшла до будинку на стільки непомітно та обережно, що здавалося практично не залишала слідів у замковому пилу.

Кого їй вбити? Кого? Одну з насмішниць сестер? Вічно злу і всім незадоволену матір? Роберта від погляду, якого в неї мороз пробігав шкірою? Ні, точно не його. Навколо Роберта завжди бігають його друзі, щоб погрітися у променях його нарцисизму. Та і сам він надто сильний, щоб маленька дівчина могла так легко його вбити. Їх фізичні сили абсолютно не рівні. Не те що б це було зовсім не реально. Якщо маєш бажання можна було вбити кого завгодно. Але це було б дуже складно реалізувати.

Не дійшовши до своєї кімнати, у темному коридорі Хельга зустріла сестер, які часто бігали реготливою зграйкою по замку.

— Ви ніби жити одна без одної не можете. — сказала їм Хельга, коли зрозуміла, що вони її вже точно побачили.

— О втікачка повернулася, що теж хочеш з нами підслухати, як батьки домовлятимуться про моє весілля з батьком Роберта? — з тоном сповненим зверхності сказала Анабель і глузливо подивилася зверху вниз на Хельгу, не тільки тому, що була її набагато вищою, а й, бо страшенно пишалася майбутньою подією.

— Хочу. — відповіла дівчина, бо не можна було втрачати можливість дізнатися нову інформацію.

Вона пішла за «сестрами», які щебетали, як пташки навесні, ні про що. Хель відчувала тривогу. А раптом через неї щось піде не так? Не дарма ж начебто вже обумовлені заручини так і не провели, і через три дні знову сіли за стіл переговорів. Дівчина відчувала тривогу. Ніби це її на пряму не стосувалось, але все одно було не спокійно.

Через кілька поворотів сестри опинилися в приміщенні, яке вело на балкон, де під час бенкетів сиділи музиканти. Двері на балкон були прочинені. Внизу у кімнаті, де зазвичай проводили свята та важливі події, сиділи маркіз із сином, і Марія та Леопольд Фармські. Усі були дуже серйозними та засмученими. «Щось тут не так.» — з тривогою, яка збільшувалась, подумала Хельга. Мабуть, переговори вже йшли. Говорив маркіз:

— …Так, але я не очікував такого, тому мені потрібен був час, щоб подумати. Крім того, мій син повідомив мені жахливі речі, через які я не хочу, щоб його заручини з Анабель відбулися. Ваша дочка поводилася вкрай негідно і розбещено. Вона вішалася на шию Роберту. І сама змусила його себе занапастити. Роберту — моїй дитині, єдиному синові, потрібна гідна його, слухняна, богобоязлива, цнотлива дружина. А Анабель нічого із цього не має.

— Я взагалі не здивуюся, якщо вона не просто зіпсований товар, але ще й вагітна, тому що… — самовдоволено посміхнувся Роберт, але від подальших подробиць його зупинив сердитий погляд холодних сірих очей батька.

Сестри приголомшено зашелестіли, чим заглушили відповідь батьків.

— Заткніться! — шепнула роздратовано їм Хельга, — Вам, що не цікаво, що буде далі?!

Дівчата замовкли. Анабель затискала собі рота рукою, щоб не видати сльози.

Про Анабель та Роберта давно ходили такі чутки, але тепер вони підтвердились самим Робертом. А ще ходили чутки, що Роберт не пропускав жодної спідниці та плодив байстрюків, чим дуже пишався. Його батько може й був не надто задоволеним поведінкою сина, але ніяк на нього сильно й не сварився. А ще казали, що його батько-вдівець настільки бив свою дружину, що вона померла, коли Роберт був маленьким, тому у маркіза більше не було дітей. Через чутки про це він так ні на кому більше і не зміг одружитися.

— Ні, баронесо, таке ви точно не зможете переді мною спокутувати. Якщо Роберт мав рацію на рахунок Анабель, то це вже будуть ваші проблеми, мій син не винен у негідній поведінці вашої дочки, яка спокусила мого сина.