6

-Світлано, я почуваюся матір'ю-одиначкою! Сергій постійно працює, пропадає десь. Доньці вже місяць, а він усього два чи три рази тримав її на руках! Я вже не говорю про те, щоб він вийшов з коляскою на двір з нею! Мене б розгрузив по господарству! -скаржилася з явною жіночою образою на чоловіка Поліна, коли Світлана прийшла провідати їх.

-Оце тааак... - протягнула Світлана. - Його наче підмінили відтоді, як ти народила! Не батько, а горе якесь...

-Це ти в точку! Узагалі не впізнаю його! Приходить додому тільки ночувати! Якщо взагалі приходить! - продовжувала Поліна.

-Що значить якщо взагалі приходить? Може й не прийти? - щиро здивувалася подруга.

-Може прийти під ранок... Вже було так кілька разів... - важко зітхнувши відповіла їй Поліна.

-А де він буває, ти питала його? Хоча навряд чи він правду тобі скаже...

-Де... Де... в барі з друзями! - безапіляційно вигукнула Поліна, розвівши руками вбік.

-Це він так каже, чи ти так думаєш? - вкрадливо запитала її Світлана

-Він каже...-відповіла вона розгублено.

-А ти сходи перевір разок. У якому барі сидить знаєш? - запропонувала подруга.

-Знаю звісно всі його точки! Але куди я піду? Товста, страшна і замучена! Соромно взагалі ніс із дому висовувати! Та ще й вдіти нема що путнього!

- А це ти не вигадуй! Ти молода матуся! Ну погладшала трохи! Нічого, скоро схуднеш! У багатьох так! Це раз. А по-друге, кому не все одно! Твій чоловік - твої правила. Будеш ти ще перед кимось виправдовуватися за твій зовнішній вигляд! - підбадьорливим тоном сказала Світлана.

-Хоч знаєш що мені здалося дивним, або він зав'язав із випивкою і не п'є під час зустрічі з друзями, або я не знаю... Приходить під ранок, а перегару не чути. Я принюхувалася! - поділилася підозрою Поліна.

-Ось це вже чорт знає що, подруго! Може закодувався? Хоча навряд чи... На новий рік він... - і Свєта запнулася, вона ледве не видала, що бачила його тоді, у післясвятковий день добротно п'яним.

-У Новий рік він не пив, а був у терміновому відрядженні. Ігоря заміняв. Сказав що грошей заробив, а я ні копійки не бачу...- вчасно перебила її Поліна.

-Ще й грошей не дає!? Не припускала те, що він може гуляти на стороні, Поліно? - делікатно поцікавилася Світлана.

-Ой, та кому він потрібен! Без кола без двору, та ще й із поганим, як виявилося, характером! Він абсолютно ні для чого не пристосований. - упевнено перечила подрузі Поліна.

-Ну знаєш... На кожен товар є свій купець! З тобою він може бути таким, а з іншими мачо і герой коханець! - вигукнула Світлана.

-Ой та навряд чи, ми ж тільки півтора року як одружилися! Я б уже точно дізналася. - відмахнулася Поліна.

-А дружини то дізнаються останніми!  - не вгамовувалася ніяк Світлана.

- Ти щось знаєш чи що, не можу зрозуміти, до чого хилиш? - гойдаючи на руках дитину, запитала Поліна.

-Так просто... Міркую на тему... По-моєму, він сів тобі на голову, звісив лапки й радісно розбовтує ними, похихикуючи. Де він сьогодні? - діловито запитала Світлана.

-Сказав, що пішов на роботу.

-Яка ж робота! Свята! У всіх вихідні. Нука дзвони туди! - жваво запропонувала вона.

-Не буду. Навіщо? Я йому можу зателефонувати, якщо мені потрібно буде щось! -противилася Поліна!

-Ти мене не зрозуміла. Дзвони!  Кажи, мовляв, покличте Сергія, додзвонитися не можу, терміново потрібен. Дзвони Ірині! Вона там усе про всіх знає, навіть якщо не на робочому місці зараз! - завелася Світлана, і, схоже, не на жарт.

-І що сказати? - спокійно сказала Поліна, знімаючи блокування з мобільного.

-Ну що сказати? Ну обурися, мовляв, що ви молодого татуся роботою навантажили, совісті у вас немає і в тому дусі! - підказала Світлана.

-І справді, якщо в нього немає совісті й він так прагне додаткового заробітку, якого, до речі, я й не бачу, то начальству можна натиснути на жалість і закликати до їхньої совісті. - погодилася Поліна.

-Ну так і допомога тобі в ці дні буде!

   Поліна витерла мокрі руки об фартух, відшукала контакт менеджера логістики Ірини і набрала його. Номер не відповідав. І вона залишила цю затію, так і не зробивши другої спроби передзвонити.

-Подзвони Сергію. Просто поцікався, де він? - не вгамовувалася подруга.

-Свєт... ну вистачить! Ну працює людина! За кермом, найімовірніше. Навіщо без потреби зайвий раз дзвонити? Втомився... Буває! Відпочине і в нас усе буде добре! Може стрес у нього! - виправдовувала чоловіка Поліна.

-Ну даєш! Не знала, що він у тебе такий ніжний. Взагалі то народила ти! І допомога потрібна тобі! Не хочу лізти у вашу сім'ю, але тим, що він віддаляється від вас із донькою, він не правий! І крапка! Мені пора, Поліно! До зустрічі! - закінчила Світлана, поцілувала Поліну в щічку, помилувалася Танюшею, яка мирно сопіла на руках у Поліни, і поспішила на вечірню зміну.

   Поліна знову занурилася у свої думки, піклуючись про доньку.