5

   У день виписки щасливий Сергій метушився і помітно нервував. Втомлена Поліна, рожевий згорточок у руках у батька і пам'ятні фото з відео про знаменну подію в їхній родині.

  Світлана все ще злилася на витівку Сергія і робила вигляд, що не помічає його. Поліна помітила якусь напругу між її подругою і чоловіком, але не надала цьому значення. Вона була задоволена що нарешті опиниться вдома в рідних стінах. Та й найважче вже позаду. Поліні не терпілося прийняти душ, викупати донечку і заснути у своєму затишному ліжку.

  -А навіщо стільки повітряних кульок? - з посмішкою здивувалася Поліна, побачивши у руках Світлани з декілька десятків перламутрових, рожевих куль.

-Свято сьогодні!  День виписки! та й фото будуть яскравими! А ти хоч би квітів своїй жінці купив! - зробила зауваження Світлана.

-Я вже купляв... Вчора... - буркнув незадоволений Сергій.

    Так само невдоволенно Світлана хмикнула йому у відповідь.

   Першу частину задуманого Поліні благополучно вдалося здійснити, але спокійно поспати у неї не вийшло.

 -Дорога! Я сходжу з друзями в бар сьогодні. Обіцяв що проставлюся за доньку! - несподівано для неї видав до вечора Сергій.

   Світлана здивованно підняла брови та насупила лоба.

-Давай не сьогодні. Я так втомилася! Ти б міг допомогти мені з Танюшею, поки я покемарю хоча б годинку! - стримано попросила його Поліна.

  Моделі поведінки батька в сім'ї, де росла Поліна, вона ніколи не бачила. І в той момент їй здавалося цілком прийнятним те, що її рідний чоловік може так вчинити в перший же вечір після виписки з пологового будинку. На щастя Сергія, Поліна сприймала його безумовно таким, який він є.

   Зрозумівши, що її прохання проігнорують, вона, після того, як Сергій пішов, важко зітхнувши, пішла на кухню, приготувала суміш для крихітки та заколисала її. Донечка заснула в ліжечку солодким дитячим сном. І, на щастя Поліни, їй вдалося поспати кілька годин, поки крекіт доньки не розбудив її.

  Пів на дванадцяту на годиннику. Сегрея ще не було. Трубку взяв він не з першого разу.

-Сергію, мати твою! Ти коли вдома будеш? - вилаялася Поліна.

-Закругляємося вже. Скоро буду! - відзвітував Сергій.

  Голос його був сонним і практично тверезим.

-Не засни в тому барі! І не змушуй мене нервувати! - закінчила Поліна з усієї злості махнувши по екрану мобільника, скидаючи виклик.

 Від безвиході та його байдужості їй захотілося плакати. Жалість до себе грудкою підкотила до її горла. Але сльози вона стримала і, підійшовши до ліжечка, з любов'ю милувалася на свою маленьку донечку, яка мирно сопіла.

-Булочка моя! Тато в тебе такий недолугий! - з посмішкою і сльозами на очах тихо сказала їй Поліна.

  Вона так і заснула на декілька годин, схилившись над ліжечком доньки.

  Сергій з'явився о четвертій ранку. Голосно зачинивши вхідні двері, брязкочучи ключами і шумно знімаючи з себе верхній одяг.

-Ти  тихіше можеш? Доньку розбудиш! - прикрикнула на нього Поліна, знімаючи з блоку мобільний, щоб подивитися котра година.

-Сергію! Четверта ранку! Ти де був!? - Поліна вийшла до нього в коридор, запахнувши на ходу халат.

-Засиділися з хлопцями... Вибач... Я спати хочу! Поговоримо вранці! - байдуже промовив він. Пройшов до кімнати, роздягнувся і плюхнувся посеред ліжка.

Ще хвилина і спав він міцним сном, а Поліна навіть не встигла сказати йому, щоб той посунувся і поступився їй її половиною.

   Вона нагнулася над ним і принюхалася. Дивно, але перегару не було чути.

"Нісенітниця якась! Де він був!?" - ставила собі питання Поліна, поки займалася донькою. Міняла памперс, купала її і годувала.  У турботах уже настав ранок і Поліна згадала, що їй би не завадило приготувати сніданок для неї та Сергія.

 -Я на роботу! Снідати не буду! - налякав її Сергій тихо прокравшись на кухню.

-Це все що ти хочеш мені сказати? І яка робота!? Свята ж! Вихідні у всіх! - обурилася Поліна.

-Нам же потрібні зараз гроші? Я взяв підробіток на свята! - виправдовувався він, почісуючи потилицю. 

-Відіспись краще! Гуляв до ранку! І Сергію, ти в справах увесь час, а грошей то я твоїх не бачу! Живемо на мої заощадження і виплати! Візьмися за розум вже!  -   Поліниної злості не вистачало на нього. Безвихідь якась, чи що.

-Ти жодного разу не обійняв не поцілував мене відтоді, як я виписалася з пологового будинку! Не попередив про відрядження! А я взагалі то доньку тобі народила! - розплакалася жалібно Поліна і відвернулася, відчайдушно збиваючи омлет вінчиком. Солоні та гіркі сльози капали прямо в яєчну суміш.

-Ну що ти починаєш... У мене справ по горло! Хіба не бачиш!? - якось слабо заперечив Сергій. Він підійшов до Поліни і по-братськи поплескав її по плечу.

  Поліна так і не обернулася до нього. Вона продовжувала плакати, заливаючи крапельками сліз збиті яйця в тарілці. Мало того її обурив цей братський жест поплескування по плечу. Адже вона чекала вибачень, поцілунків і обіймів.