2

9 років тому.

  -Привітаємо, мамочко у вас дівчинка! - дихаючи перегаром на Поліну, повідомив веселим і бадьорим тоном лікар районного пологового відділення.

 -Ну все матусю, зараз погодуйте свою доньку і вам до ранку вставати заборонено! - прощебетала також захмеліла акушерка, вміло сповиваючи новонароджену дівчинку.

 Було перше січня, а на годиннику пів на першу ночі.

Персонал пологового будинку почав було проводжати старий рік, радіючи, що хоч у ці пів години породіль не було. Але без п'ятнадцяти дванадцять, Поліна з винуватою посмішкою і пляшкою шампанського в руках, міцно підпираючи величезний живіт, що розривався від переймів, постукала до них в ординаторську, де персонал відділення благополучно розташувався для святкування Нового року.

-З наступаючим вас! Прошу вибачення, Олегу Вікторовичу, я здається, народжую! - тоном, що вибачався, вимовила Поліна і простягнула пляшку шампанського лікарю.

 - Усім, хто проспорив, прошу розрахуватися зі мною відразу після пологів! - діловито повідомив Олег Вікторович і покликав із собою акушерку.

  Кожні свята персонал пологового будинку робили ставки і сперечалися щодо того, чи вдасться їм хоч раз спокійно зустріти Новий рік. Головлікар наполегливо говорив, що ні! Такого жодного разу не бувало, але акушерки-санітари та інші гінекологи свято вірили, що ось саме цього року і саме їхня зміна буде вільна опівночі хоча б на півгодини. Щороку всі з успіхом програвали суперечку Олегу Вікторовичу, ну а він, своєю чергою, отримував приємний фінансовий бонус у вигляді виграних грошових купюр.

  Можна сказати, що така традиція склалася ще й тому, що всі працівники пологового відділення розуміли, але ніколи не обговорювали те, що це свого роду, була негласна, підлабузницька подяка завідувачу відділенням.

 Пологи були стрімкими, але дуже болісними. Що, власне, і записали в амбулаторній карті Поліни.

 - Як назвете? - для пристойності поцікавилася акушерка, якій уже було не до терпіння змочити горло шампанським і продовжити банкет.

-Танюша... - слабким і змученим голосом сказала Поліна, міцно притискаючи до грудей свого первістка.

Першого січня близько сьомої ранку Поліна почула, як під вікном кричали п'яними голосами її подруги:

 - Вітаємо!!! Вітаємо!!! З новим роком!!! З донечкою!!!

  Поліна піднялася насилу, але стан був терпимим. Вона підійшла до вікна й одразу набрала по мобільному Світлану, подругу, з якою вони разом приїхали колись у шістнадцять років до Одеси із сусіднього селища. З якою вони вчилися разом і проводили бурхливі студентські роки.

-Де Сергій? Не знаєш? Не можу йому додзвонитися!? - з явною тривогою в голосі запитала вона.

  З вікна Поліна побачила, як у Світлани здивовано піднялися брови, і та відійшла трохи осторонь від решти подруг, які волали привітання, та махали повітряними кульками.

-А що його ще не було? Ну взагалі-то рано ж! Відсипається після новорічної ночі!  Ми з дівчатками верещали всі хором, коли прочитали повідомлення, що в тебе дівчинка!

-Ну ви ж не спите і прийшли до мене... - зажурено промовила Поліна, малюючи сумний смайл на запітнілому склі.

-Ми ще не лягали! Щоб не вирубитися до вечора, вирішили відвідати тебе, а після вже дрімати! - відзвітувала цілком переконливо Світлана.

-Вам передачка!

До палати зайшла запухла санітарка і вручила Поліні великий пакет із продуктами.

-Ми там тобі накупили всього! Якщо що пиши, дзвони все принесу! - клопітливо сказала Світлана.

-Спасибі! Розберуся! Щоправда Сергій поза зоною доступу з пів на першу ночі...

-Тобі зараз не можна переживати, а то молока не буде! А він, найімовірніше, спить і скоро новоспечений татусь прокинеться та навідається до тебе. Ти ж мала народжувати через два дні! Тож дихай глибше і не переймайся! - заспокоїла її подруга.

   Поліна ще постояла біля вікна, подивилася, як п'яненькі подруги з реготом застібали одна одній пуховики, що розстібнулися від активного махання руками, як допивали принесене з собою шампаньске і навіть, запустили декілька салютів, за що отримали нагоняй від персоналу пологового будинку.

  "Які вони всі стрункі, безтурботні, свіжі й красиві! Прям до них зараз хочу..."

  Не без доброї заздрості зазначила про себе Поліна, змучена пологами і вагітністю.

  Важко зітхнувши, вона почала знову безуспішно надзвонювати своєму чоловікові. Попереду безсонна ніч, а Поліна була порядком виснажена.