1

Глава 1.

Вона дивилася на нього як на дикунське звірятко. Не більше. Почуттів не було. Колишньої драми так само. Навіть жалості не залишилося. Йому вдалося вижерти й обгризти її душу до кісток. Примудрився навіть кісточки погризти. 

  Яскраве одеське сонце сліпило очі і Поліна надягнула елегантні сонцезахисні окуляри. Їй вони дуже лічили і Сергій зайвий раз затримав захоплений погляд  на її обличчі.

-Яка ж ти все таки гарна! - наважився він на комплимент, але це прозвучало якось невпевненно.

   Поліна цикнула язиком та відвернула голову у протилежний бік.

-У тебе є чим заплатити? Я на мілині... - винувато вимовив він.

А все ж співчуття він викликав. Але Поліна байдуже промовила:

-А я й не сумнівалася...

Жалюгідна подоба чоловіка тепер сиділа перед нею. А як вона раніше любила і боролася за нього. Скільки заходів і жіночих хитрощів було в її арсеналі, щоб утримати цього тхора.

-Я усвідомив свої помилки. Став іншим. Тепер ти можеш мені вірити. Поліно! - виправдовувався він, полохливо озираючись на всі боки.

  Кафе було в самому центрі міста Одеси. Одна кава коштувала половину його денної зарплати. Сергій нервував знатно. Уперше за довгі місяці Поліна погодилася зустрітися з ним. Вона була не багатослівною. Сергій вловив її настрій і був дуже засмучений тим, що йому ніяк не вдавалося розговорити Поліну.

    Надій на зустріч було багато. Сергій мав намір повернути Поліну.

    Зранку, збираючись на зустріч і намиваючи себе ретельно в усіх місцях, він сподівався на тріумфальний результат. Підкорити Поліну свіжим зовнішнім виглядом і приборканим характером.

  Кафе, в якому вони сиділи, було справді презентабельним і незвичним для Сергія. Поліна ж почувалася цілком комфортно.  Вона давно вже відпустила Сергія і думки про нього викликали в неї огиду і бажання послати куди подалі. І до того ж теперішнє фінансове становище влаштовувало її повною мірою. Минуле забуто та перекреслено назавжди.

Шлях до всього чого вона досягла у свої тридцять два роки був довгим і тернистим. Багато сліз пролитих у подушку., стресів та шокуючих несподіванок, спонтанних і необдуманих вчинків, і все для того, щоб довести цьому виродку, чого вона варта і наскільки заслуговує на його любов та увагу.

-Я люблю тебе... Поліна... - Сергій намагався звернутися до неї.

- Я знаю. - з байдужою посмішкою відповіла Поліна. Закинула голову назад і поправила темнорусі кучері, що спадали хвилею.

  Виглядала вона дійсно приголомшливо. Про це свідчили погляди сторонніх чоловіків на неї. Сергій це помічав і робив вигляд, що неабияк драдується з цього приводу.

-Ти так змінилася і покращала! Ти стала ще красивішою, Поліно! - продовжував співати серенади Сергій, сподіваючись хоч крапельку розтопити її серце.

-Вважай, що для тебе старалася! - з усмішкою відповіла вона, примруживши сірі, як хутро шиншили очі.

Пролунав гучний дзвінок мобільного.

-Нічого собі! Який у тебе тепер телефон! І де ж ти працюєш? - не без заздрощів зауважив Сергій.

-Ось у цьому й уся твоя щуряча сутність... - встигла сьязвити Поліна, відповідаючи на виклик.

-Так дорогий! Ще півгодини в торговому центрі, і ми з дівчатками будемо вдома! Дякую! Цілую! -відповіла вона.

-Дорогий виходить!? Ну ясно все... Що і з доньками не даси мені поспілкуватися? - намагався натиснути він на жалість, спостерігаючи, як поспіхом Поліна кладе телефон у сумку і залишає розрахунок офіціантові.

-Лєра, до речі, не твоя донька! -поклавши йому руку на плече, спокійно відповіла Поліна.

-Оце ти  сука! - прошипів він.

-Сука це ти! А точніше, заправський  кабель без мозгів!

Поліна нахилилася і подивилася йому в обличчя, обдарувавши наостанок шлейфом приємних парфумів і спокусливим вирізом, підтягнутою пластикою грудей.

-Цілих шість років я хотіла побачити вираз твого обличчя від цієї новини.   Ти передбачуваний! Нічого нового! Усе було очікуваним. Не засрись під себе, милий! - тихо промовила вона йому на вухо.

  Він так і сидів, не ворухнувшись, і, здається, зовсім і не дихав.

-Вдихни глибше і забудь про нас! А доньками ти й не займався, навіть коли вони росли! - крикнула Поліна йому на прощання.

 Він таки повернув голову їй услід.

"Який же я ганебний дурень!" - стиснувши кулаки, подумав Сергій, спостерігаючи, як Поліна сідає в дороге авто і від'їжджає.

-Мамо! Це хто був? Тато? - запитала її дев'ятирічна донька Танюша, проводжаючи поглядом столик у кафе, за яким сидів її рідний батько.

-Так люба! Ти скучила за ним? - поцікавилася Поліна, спритно ведучи авто.

-Нітрохи! - прощебетала Танюшка і лизнула величезний льодяник, посунувшись ближче до сестрички Лерочки, яка захоплено грала в мобільну гру.