Хрич і Дрич. Хроніки. Колонізація. Частина перша

      Як же солоденько спалося! Уві сні він був у раю... літав без крил... крізь хмари... І раптом!

     - Кобельок мій, прокидайся! Я тобі сніданок приготувала! - він розплющив щілинки очей і побачив рожевий язик, що наближався, який лизнув його в ніс раз... другий... третій...

     - Вже встаю, моя сучечко! - Хрич розкинув чотири лапи в сторони й сильно потягнувся. У двері заглядали щенячі мордочки.

     - Мам... можна?

     - Так, він уже прокинувся.

     Буйний потік із п'яти цуценят увірвався до спальні й обрушився на Хрича!

     - Великий Гавка, спаси і збережи! - посміхався Хрич і схопив в оберемок цю малолітню банду, став лизати їх куди попало. Одного в око, другу в дитячу пащу, третього у вухо, четверту в ніс, а п'ятого в зад!

     - Фуууу! Беее... Хто тут ще не вмивався? Вирив ямку, наклав купку, то потім, будь ласкавий, вилижи дупку... - повчав тато недбайливого цуценя. - Матінко, замов у будинок автоматичний задопідмивач.

     Хрич кинувся до сукині і кілька разів лизнув її фартух, очищаючи язик. Дружина-сука сміялася приємним, оксамитовим гавкотом. Хрич міцно обійняв її. Як же добре бути вдома! Він дуже любив свою кошлату родину.

     - Нехай самі собі сраку вилизують, годі звикати до автоматики, яку неможливо скрізь тягати з собою. Послухай, яке нове правило вони вивчили в школі.

     - А ну давайте, вчені цуцики! - зацікавився тато-пёс. Цуценята стали в шеренгочку і, скалячись, дружно продекламували:

                                  Добре бути песиком і добре собакою!

                                  Де хочу попісяю, де хочу покакаю!

                                  Вирив лапкой ямку, поклав там какашку -

                                  І не треба жопку терти промакашкою!

     - Молодці-шельмеці! Цьому правилу вже не одна тисяча років. Будь-яка мудрість перевірена часом. Дотримуйтеся її і виконуйте. Ну, біжіть гуляти, мої цукрові кісточки!

     Цуценята побігли пустувати, а дружина повела його до їдальні довгим коридором, на стінах якого висіло безліч фотопортретів їхніх цуценят, які виростали і розбігалися, щоб прожити своє особисте життя. Кожного парного року дружина народжувала йому цуциків, які зростали, мужніли й полишали батьків, бажаючи бути самостійними, як було заведено на їхній планеті, де з волі Великого Гавки лише псові отримали винятково розвинений інтелект.

     - Тобі дзвонив Дрич, хотів посидіти в псино-барі. Зроби з цуценятами зарядку і відпускаю тебе на дві години.

     - Слухаюся, мій генерале! - відрапортував Хрич і відсалютувавши дружині, яка була в будинку Царицею, Божеством і Відрадою його душі.

     - Добре ви потрудилися в останньому польоті, нам дуже пощастило, - добродушно сказала вона і підклала чоловікові ще один соковитий баранячий біфштекс. - Угода з лаво-піском дає чудові результати. Наш рахунок у Гавко-Банку постійно зростає. Можете з Дричем вже замінити своє літаюче корито на серйозний крейсер невеликих розмірів.

     - Так, зараз обговоримо й замовимо. І перенести-то всього на нього мою "принадність" і деякі особисті речі.

     - Ти так любиш свій новий сканер, що я скоро почну тебе до нього ревнувати.

     - Ну що ти, люба! Тільки наявність його на борту робить більш стерпною мені розлуку з тобою... - Хрич обійняв свою кохану і поклав їй голову на плече. Вона лизнула його у вухо і ніжно гладила лапою по голові.

     Після сніданку Хрич вивів цуценят на майданчик для спортивних занять. Діти старанно долали смугу перешкод, спритно пробігали по колоді, Хрич злегка допоміг Пухлешу подолати паркан, він був трохи огрядним. Але його інтерес до електроніки не давав турбуватися про його фігуру і майбутнє. Іноді Пухляш збирав такі штуки, що всі просто диву давалися. А іноді або сміялися, або злилися на нього, стаючи об'єктом його жартів. Якось він запрограмував домашній дрон-прибиральник, який серед ночі в'їхав до спальні цуценят і влаштував переполох, одягнений у балахон кабеліно-вампіра. Брати́ перелякалися до нестями, а він іржав над ними, визираючи з-під ковдри. Звісно, його покарали, але не дуже сильно, щоб не відбити охоту до техніки. Сука-мати дуже любила своїх цуценят і дозволяла їм розвиватися вільними. А кабель-батько взагалі їх балував.

     Закінчивши зарядку, цуценята розбіглися по своїх інтересах, а Хрич зібрався і вирушив у псино-бар на зустріч із Дричем. Обережно увійшов до бару і побачив Дрича, який сидів біля стійки спиною до входу і базікав із барменом-бульдогом солідних розмірів. Хрич обережно підкрався і прицілився в нижній край піджака, під яким мала бути дупа, що звисала з високого барного стільця. Тихий замах, блискавичний удар! І... Хрич завив від болю, схопившись за лапу...

     - Спасибі, Ри́кал, за сковороду! Налий мені ще одну, - подякував бармену Дрич і витягнув за рукоятку зі штанів невеликих розмірів сковорідку, передав її усміхненому бармену.

     - Нема за що! - люб'язно відповів Рикал, наливаючи в келих Дричу ще одну порцію бульйонно-пива. - Мені завжди прикольно дивитися на вашу дружбу. Ще галето-кісток до бульйоно-пива?

     - Не відмовлюся! - Дрич повернувся до Хрича. - Скільки разів я просив тебе залишити наші розваги в космольоті? Повертаємося додому і поводимося гідно в суспільстві. Тепер, сподіваюся, довго не забудеш.

     - Та вже... - Хрич розтирав забиту лапу. - З тебе компенсація фізичної травми - три келихи бульйонно-винця.

     - Обов'язково. Ще й обідом тебе нагодую, адже наші фінанси почуваються краще нікуди.

     - Обід залиш собі, тільки можеш замовити мені м'ясо-рулики. Моя Лузі каже: "Хороший пес, як хороший чоловік, їсть тільки з рук своєї господині". Тож звільни, обідати буду вдома тим, чим Лузі мене нагодує.

     - Хех... підкаблучник... - прийнявши бравий вигляд, насміхався Дрич. - Але, чесно сказати, я тобі часом заздрю.