Наша маленька галактика

Я прокидаюсь, ти ще спиш. У вікно нашої спільної квартири заглядає сонце, я дивлюся на тебе з посмішкою і з розумінням: «Ми змогли це подолати, ми поруч, ми прокинулися разом».

Я не поспішаю вставати. Я просто лежу поруч, слухаю твоє дихання, вдихаю запах твого одягу, відчуваю тепло твого тіла поряд. Це те, чого я так довго чекала. Це те, про що я мріяла щоночі, коли засинала сама. І тепер це реальність.

Ти прокидаєшся, дивишся на мене своїми сонними очима й просто посміхаєшся. А потім тихе: «Доброго ранку, сонце». І від цих слів усередині розливається таке тепло, що я готова обійняти весь світ.

Ми готуємо сніданок разом. Ти готуєш ароматну каву, яка заповнює запахом нашу квартиру, а я в цей час роблю нам тости з сиром. Ми снідаємо, дивлячись один на одного, і посміхаємося, радіючи, що ми нарешті разом. Ми жартуємо, дражнимо одне одного, я краду в тебе шматочок тоста, а ти робиш вигляд, що обурюєшся, але в очах у тебе сміх.

Після сніданку ми підемо гуляти по місту. У парк. Візьмемо з собою каву в стаканчиках і просто будемо йти, тримаючись за руки. Я дивитимуся на твої пальці, переплетені з моїми, і не віритиму, що це правда. Що ми тут. Що ми разом.

Ми знайдемо затишну лавку й сядемо. Я притулюся до твого плеча, ти обіймеш мене за талію. Ми будемо мовчати. Не тому, що нічого сказати, а тому, що нам добре просто так. Бо мовчання поруч із тобою — це найкраща розмова.

А потім ми підемо блукати вуличками. Зайдемо в маленьку кав'ярню, яка пахне корицею й випічкою. Купимо тістечко на двох. Ти будеш годувати мене з виделки, а я сміятися й казати, що ти надто уважний. Насправді мені це подобається. Мені подобається все, що ми робимо разом.

Увечері ми повернемося додому. Включимо фільм, який давно хотіли подивитися, але не могли через відстань. Ти обіймеш мене, я покладу голову тобі на плече, ми вкриємося одним пледом. І десь посеред фільму я зрозумію, що не дивлюся на екран — я дивлюся на тебе. На те, як ти посміхаєшся, як твої очі світяться, як ти стискаєш мою долоню, наче боїшся, що я зникну.

Я не зникну. Я тут. Я поруч. Я вдома.

Наша маленька галактика — це не космос і не зірки. Це наша квартира, де пахне кавою, де лунає твій сміх, де ми засинаємо в обіймах. Це наші ранки, наші прогулянки, наші вечори. Це ти і я. Усе, що я хочу.

І коли я засинатиму в тебе на грудях, я чутиму твоє серце. І знатиму: ми змогли. Ми подолали всі кілометри, всі ночі, всі сльози. Ми тут. Ми разом.