На нейтральних землях

На нейтральних землях

Жазель віддала дитину швидкоходу. Хоч вони бігли і не швидко, але їй все одно було б складно подолати таку відстань із дівчинкою на руках. Маля вже прокинулася і часто кліпала очима. Бігли всі мовчки. За п'ять хвилин дівчині це набридло.

- Добре, що Максуд знав, де брід. - кинула Жазель.

- Брід? - Підняла брови Сандрін. - Це переправа.

- А яка різниця?

- Брід у річці – це природне явище. Переправа – рукотворна. - пояснила свою думку Сандрін.

- І як ти визначила, що то не брід? - не вгамувалася дівчина.

- Уяви, що за секунду річка переміщає певний об'єм води. Її глибина – десять метрів. На різних ділянках вона переміщує однакову кількість води, адже так? - Сандрін замовкла, щоб було легше подолати черговий підйом. - Тоді виходить, що через ділянку з глибиною десять метрів і через ділянку з глибиною метр проходить однакова кількість води за один і той самий час? Як це можливо?

Жазель заплескала віями. Сенс вона зрозуміла. Таке було неможливо у тому уявленні, яке вона раніше в нього вкладала.

- Це можливе лише тоді, коли течія на мілкій ділянці буде в рази швидше, ніж на глибокій. - здогадалася дівчина.

Сандрін усміхнулася. Делоріс свиснула.

- А там течія не була сильнішою, інакше нас би знесло. - продовжила міркування Жазель. - То була плита? Хто її туди помістив? Як? Хто це міг би зробити? І звідки Максуд…

Жазель не домовила і прикусила губу. Безглуздо. Ніхто не дасть їй відповіді. Краще економити сили, дихання у неї було збите ще після перших ста метрів бігу. А якщо вона не зможе продовжити тікати? Напад паніки. Дівчина випалила:

- Його немає з нами. А якщо він не встигне нас наздогнати і на нього нападуть сині?

Ейр перша знайшлася з відповіддю:

- Я б на твоєму місці в такому разі переживала б за амаліонів, а не за нашого короля таємничості.

Жазель озирнулася. Почасти для того, щоб перевірити, чи не з'явився Максуд, почасти, щоб подивитися на Оррмарина. Той біг одразу за ними і підморгнув їй. Це трохи заспокоїло дівчину. На конях у колоні нікого не було видно. Навіть Азаніель зі своїм чорним мундиром бігли в лінії з Оррмарином. Вершники роз'їхалися раніше, проводили розвідку. Жазель не вбачала в цьому особливого сенсу. Ну, побачать вони ворога попереду і що? Відступати нема куди. Стояти на місці і чекати, доки вороги накинуться з двох боків? То що робити, коли розвідники побачать ворога? Дівчина розуміла, що таке повідомлення вершників стане рівносильно звістці про їхню швидку загибель. Подумати тільки, більше тисячі людей ходили зараз лезом ножа. А кілька днів тому їх було вдесятеро більше. Дівчина потрясла головою, відганяючи від себе такі думки. Де її звичайний позитив та життєрадісність? Жазель намагалася хоч щось знайти позитивне в їхньому становищі. Єдине, що викликало в неї посмішку, так це швидкохід, який біг за кілька метрів від неї. Дитина на його руках уже прокинулася і тепер кричала на повну силу. Добре, що вона не несе і не вислуховує цю істерику. Жазель зауважила, що швидкохід ще знаходить час, щоб спробувати заспокоїти дівчинку. Він абияк звільнив одну долоню. Стиснув у кулак і виставив один свій скручений вказівний палець. Їм він крутив і крутив, намагався жартома нападати на дівчинку і чіпати її за вушко чи носик. Зовсім скоро плач припинився. Жазель дивилася на швидкохода з відкритим ротом. Ні, це просто дихати відкритим ротом на бігу було легше. Ноги вже стали тяжкими. Вона насилу їх відчувала. Може, там уже пухирі? Дівчина не хотіла навіть дивитись на них. Бігти потрібно все одно. Добре, що вона може тікати. А ті поранені не могли. Очі клерка заблищали і їй довелося витерти їх рукавом. Не виключено, що така доля чекає і на неї.

- Дві тисячі! - вигукнула Делоріс.

Перед походом Сандрін попросила її рахувати кроки. Максуд говорив про два кілометри. Дві тисячі кроків це менше, але зараз треба бути особливо уважними. Химерниця вдивлялася до берегів річки. На півдорозі краєвид із лісового перетворився на степовий. Тому не складно було спостерігати за вигинами річки. Наступний поворот розпочинався кроків за триста.

- Нам туди! - показала пальцем Сандрін.

До наступного повороту річки. Жазель полегшено видихнула. Напевно, якби поворот починався хоч на сто метрів далі, вона не змогла б добігти до нього. Сил уже не лишилося. Дівчина з жахом подумала, що солдати так бігли ще з ночі. А якщо їм доведеться зустрітися з ворогом? Чи вистачить у них сил тримати мечі? Тією залізякою ще й махати треба. Вона спробувала сковтнути. У роті пересохло. Чи є вода? Всю провізію вони залишили на тому березі. Жазель стримувала страх, щоб він не переріс у паніку. Це почуття переслідувало її всю дорогу. Ця висока трава весь час заважала бігти. Дівчина тільки й думала про те, що заплутається в ній і впаде. Що зроблять солдати? Зупиняться і допоможуть їй підвестися? Як би не так! Її розтопчуть, як квіточку, викинуту на вулицю. І цей Максуд. Де він запропастився? Чому він не побіг із ними? Як тут не панікувати? Дівчина відчула дотик до своєї голови й обернулася. У Сандрін очі горіли фіолетовим світлом. Вдень це було не так помітно, але вона виразно бачила її очі, наповнені фіолетовим вогнем. Несподівано Жазель відчула, що нічого не боїться. Дівчина посміхнулася. Химерниця прибрала руку. Цікаво, чи вона може сп'яняти? Напевно, це гарне вміння. І грошей не треба витрачати, і голова ранком не болить. Мабуть. Треба у неї спитати.

Дівчата підбігли до річки і Сандрін зупинилася. Вигин виглядав якимось незграбним на цьому березі. Як і на минулій переправі. Але він не був такий гострий. Химерниця оглядала берег. Солдати підтягувалися, і колона перебудовувалась, оточуючи простір навколо річки. Сандрін дивилася на протилежний берег. Там він заріс кущами. Є там півколо? Максуд казав, що приблизно два кілометри. А якщо це наступний вигин? На цьому березі утворилися великі сколи приблизно в тому місці, де мало бути півколо. Сказати точно вона не могла.