В передчутті неминучого

В передчутті неминучого

Сандрін крокувала містом разом із Делоріс. Учениця була у своєму чорному каптані та чорних штанях. Сандрін так само в шкірі. Позаду йшла Ейр, зиркаючи на всі боки. Звична спека уже встигла заполонити собою вулиці міста і тепер випікалася на всіх поверхнях, що їй доступні. Здавалося, що незабаром почне тріскати каміння. Але спочатку має тріснути голова Ейр. Сабазадонка крокувала без шолома — за такого сонця це могло бути небезпечно. Її біле, нерівно обрізане ножем волосся, мотало вітром. Точніше, протягом, який іноді задував з провулків, повз які вони проходили. Протяг майже не приносив прохолоди, але Ейр жадібно ловила його подих. Щоразу дівчина витягувала шию, щоб збільшити обдувану площу свого тіла. Обладунків на ній не було. Брудна сорочка, в деяких місцях порвана. Деякі дірки не потрібно було зашивати. Штопала вона тільки ті, що відкривали ділянки, які показувати було не пристойно. На спині висів меч. Темні штани були їй вільні. Колись давно вони мали якийсь колір. Нині просто темні. Ейр не скаржилася на спеку. А могла б. Але попереду йшла Химерниця у шкіряних штанях і ні словом не промовилася про сонце. Якщо вона мовчить, то Ейр і поготів буде мовчати. Незабаром їй заплатять наперед. Ейр не була жадібна до грошей. Ніколи. Але добре поїсти не завадило б. Хоча б просто поїсти. Вчора їла один раз — випросила у охоронців, які стерегли кімнату, в якій вона чекала на допит. Так, їй довелося переступити через свою гордість, і цей день вона хотіла б забути насамперед. Але мисливців більше не існує. Дармової їжі більше не буде, грошей у неї не залишилося. Якби вона найближчим часом не знайшла роботу, то довелося б красти. А це гірше, ніж просити охоронців. Тепер все має змінитись. Те, що так давно обіцяв Драгінар, те, що йому так і не судилося побачити. Ейр дивилася на перехожих. Жодної небезпеки вони не становили — розмовляли, кудись поспішали, щось обговорювали. Але пильності вона намагалася не втрачати, дивлячись на всі боки і увесь час озираючись. Куди вони йшли, дівчина не знала. І не питала. Куди треба, туди і йдуть.

Пройшовши ще через пару вуличок, Ейр відчула запах гару. Що, каміння все ж таки почали тріскатися? Ейр посміхнулася. На такій спеці може спалахнути все, що завгодно. Дівчина не любила бувати у місцях після пожежі. Там завжди брудно, куди не ступи, за що не візьмись — будеш вся у сажі. Потім це все ще відмивати і прати одяг. Чекати поки одяг висохне, щоб знову його одягнути. Адже в неї не було шафи, забитої сукнями. Часто доводилося ходити у мокрих речах. Влітку це ще нічого. Напевно, просто зараз у цю спеку так було б навіть краще. Ейр в черговий раз змахнула піт з чола та обличчя. Їй довелося заплющити очі, щоб це зробити. Коли розплющила, то ледве встигла зупинитися, щоб не влетіти до Сандрін. Не зручно вийшло б. Химерниця стояла перед вщент згорілим будинком. Ось звідки йшов цей запах. Пожежа пройшла тут давненько, але запах ще залишився у повітрі. Ейр не питала.

- Сьогодні на нас чекає брудна робота. - тоном вуличного бандита сповістила всіх Делоріс і для більшої картинності шмигнула носом.

Вона відразу відкрила рота і голосно чхнула. Ейр придушила смішок. Учениця потерла носа.

- Шукатимемо залишки книг. Будь-який папірець, де щось написано. - завжди спокійний голос Сандрін діяв заспокійливо.

- Якщо хтось не помітив, то тут сталася пожежа. - Ейр помахала руками, привертаючи увагу. - По-же-жа. При ній папір горить насамперед. Тут навіть стіни не всі лишилися. Який тут може залишитися папір? Хіба що якийсь п’яниця переплутав будівлю вночі з громадським туалетом. Тоді треба вдвічі обережніше там ходити. - застерегла Ейр інших.

- Так, буде дивно, якщо тут хоч щось ми зможемо знайти. Але в житті я зустрічала речі і дивніші, ніж книги після пожежі. - так само спокійно промовила Сандрін.

Що в неї в голові? Ейр дивувалася з приводу пошуку паперу в будівлі, що згоріла майже до тла. Це як шукати краплю дощу, який випав на полі місяць тому. Повна маячня. Якщо їм вдасться знайти тут хоч маленький клаптик паперу, Ейр буде готова з’їсти свої черевики на обід. Хоча, вголос такі речі говорити не потрібно, у світі повно всяких дивацтв. А черевики навряд чи нагадуватимуть курочку.

- З чого почнемо? - безрадісно запитала Ейр, розуміючи, що трудові будні охоронця відрізняються від того, що вона собі уявляла.

- Можемо розділитися, щоб не заважати один одному. - відповіла Химеринця.

Ейр зітхнула і першою пішла до руїн. Поруч росло якесь напівобгоріле дерево. Ейр вийняла меч і зрубала собі гілку, очистила її від менших гілочок.

- Це щоб не копатися по лікоть у сажі. – пояснила сабазадонка.

- І мені теж зроби. Тільки покрасивіше і витонченіше. - підбігла до неї Делоріс і голосно додала. - Таку, щоб голова ворога на ній виглядала якнайкраще.

Ейр округлила очі і подивилася на Сандрін. Та розвела руки. Охоронець вирубувала і другу гілку. Потім і третю. Найкрасивіша дісталася все-таки Делоріс.

Вони ввійшли в будинок, точніше те, що від нього залишилося. Дверей та вікон давно не було. Даху теж. Деякі стіни завалилися. Під цим камінням шукати не хотілося взагалі. Тут потрібний загін солдатів, щоб розібрати завали. Ейр ніякого оптимізму не відчувала і вважала їх задум безглуздим. Але виконувала те, що її просили зробити. Дівчата розбрелися по кімнатах і Ейр почала тикати палицею в сажу. Якщо їй траплявся просто шар попелу, то вона його лупила палицею, поки не ставало зрозумілим, що там нічого немає. Гірше було, коли палиця об щось стукала. Тоді треба було підчепити це щось. Ну і найгірше, це колись щось неможливо було підчепити. Тоді доводилося намацувати там руками і витягати решту ліжка, шафи чи столу, відкидати в куток кімнати і знову братися за палицю. Чудова робота. Зате поїсть добре. Ейр згадувала про їжу і в неї текли слинки і бурчав шлунок. А ще сьогодні вона спатиме не на камінні. І не у військовому таборі з мечем під подушкою. Хоч це придавало сил.