Важкий похід

Важкий похід

Усі розмістилися за одним великим столом. Сандрін з Делоріс з одного боку, Ейр з Максудом з іншого. Жазель сиділа одна з заднього боку столу. Кожному принесли по келиху вина, поки вони чекали на страви. Мисливці одразу їх осушили. На голодний шлунок алкоголь діє дуже швидко і незабаром Ейр з Максудом вже трохи захмеліли. Трохи згодом їм принесли нові келихи і все інше, що вони замовляли. Сандрін вирішила виявити щедрість та сплатити за обід. Ейр із Максудом, користуючись нагодою, замовили цілу гору. Вони не їли відучора і витратили дуже багато сил. На їхнє відновлення якраз і потрібна гора їжі. Жазель замовила собі пару салатів і колупала їх столовим приладом. Принесли гаряче і Максуд з Ейр почали шумно їсти, чавкаючи, цмокаючи і облизуючи забруднені пальці. Жазель оніміла від побаченого, вона почала озиратися на всі боки, щоб зрозуміти, чи багато людей побачать її в компанії цих жахливих людей. На її полегшення відвідувачів у цей час в закладі перебувало дуже мало. Лише один стіл, крім їхнього столу, був зайнятий. Вона подивилася на Сандрін. Та майстерно робила вигляд, що не помічає жахливих манер мисливців. Вона їла якусь рибну страву. Жазель перевела погляд на Делоріс. Та теж не сильно морочилася з приводу їхніх співрозмовників. Але, перехопивши погляд клерка, демонстративно знизала плечима – а що тут можна зробити? Жазель скривилася в гидливій гримасі. Делоріс на це посміхнулася і продовжила копатися в тарілці. Клерк під такі неприємні звуки не могла себе змусити їсти. Вона голосно цокнула приладом по столу і забрала руки зі столу. Краще дочекатися більш відповідного моменту. Такого, коли її не нудитиме від їхніх манер. Жазель бачила, як то Ейр, то Максуд тяглися до інших тарілок і брали руками те, що всі звичайні люди беруть ложками чи виделками. Потім ці пальці облизували. Фу-у-у-у. Вони хоч руки мили цього тижня? Дівчина відвернулася, щоб дивитися куди завгодно, аби не на них.

- А ти чого… умх… умх не їси? - запитала Ейр.

І хто її вчив розмовляти з набитим ротом? Із забитим ротом. Як вона ще змогла хоч слово вимовити? Жазель зітхнула і подивилась у бік вулиці. Їй довелося вирячатися туди ще хвилин п'ять, поки мисливці вдосталь наїлися і тепер смакували напої. Треба визнати, вони мали одну хорошу якість. Їли вони просто огидно, але, на диво швидко. Жазель зробила собі позначку в уявному блокноті — більше з ними разом ніколи не їсти. Слово "ніколи" підкреслено. Два рази. Шлунки вони вже набили, тепер і вона зможе трохи перекусити. Трохи одного салату і трохи іншого. Нічого борошняного. Себе треба тримати у формі.

Ейр таку смачну їжу рідко їла. Зазвичай їсти доводиться те, що інші люди й нюхати не будуть. Кухарі з мисливців не дуже. А тут все таке смачне. Ще й пахне. Пальчики оближеш. Вчора ввечері вона їла кашу. Змусила себе її з'їсти. І наступного разу коли вона поїсть не знає ніхто. А якщо за обід ще й не вона платить, то треба цим скористатися сповна. Максуд підтримав її цілком і повністю. Як два чоботи пара. Одне слово – військові люди. Ейр відчула якусь спорідненість із ним. А ось та плюгавка з каштановим довгим волоссям не їсть майже нічого. Воно й зрозуміло, цілими днями дупу відсиджувати в кабінетах. Навіщо їй їжа? Вона сили витрачає тільки на те, щоб пером розмастити чорнила і щось намалювати на папірці. Така якщо мечем замахнеться, то разом із ним і впаде. Користі від таких ніякої.

Химерниця та її учениця поїли і тепер потягували свої напої. Незабаром Жазель приєдналася до них. Ейр осушила свій келих одним залпом. Максуд вирішив, що поки що його келих йому не влізе.

- Отже. - почала Сандрін.

- Отже. - процитував її Максуд.

- Що там відбулося?

Максуд знизав плечима:

- Ми подумали, що може статися атака на якийсь об'єкт у місті та вирішили перевірити. Розділилися, нам з Ейр дістався будинок цієї пані. - Максуд кивнув у бік Жазелізе. - Насамперед побігли до неї в кабінет. Убили там трьох амаліонів. Потім обстежили іншу частину будівлі. Там були всі вже мертві. Ми виявили підвал, взяли ключі у охоронця і вирішили навідатися. Зсередини зачинили двері, щоб вони не втекли.

- Самовпевнено. - підняла брову Сандрін.

Максуд почухав підборіддя.

- Помилочка вийшла. Три амаліони та два луксори. Але все те гаразд, що добре кінчається. - він досить задоволено посміхнувся.

- Ага, це нам ще пощастило, що на вечірку не запросили граваліонів. - вставила репліку Ейр.

- Пф-ф-ф. - підняла руки Жазелізе. - Знову ці казки.

Ейр змінилася на обличчі. Миттєво напруга повисла у повітрі. Вона сильно стиснула зуби, але змогла видавити із себе:

- Скажи це сотні моїх хлопців, які лежать там на землі, просоченій їхньою власною кров'ю. Ми навіть поховати їх не змогли. - вона показала рукою у тому напрямку, де вранці була битва.

Жазель округлила очі і перевела погляд на Сандрін, шукаючи якогось захисту.

- Ви бачили граваліона? - обережно запитала Химерниця.

- Бачили? Та ми з ними билися. Десять громадин, Єдність їх забирай. Чотирирукі виродки порубали наш загін на шматки. Їм людину навпіл розрубати, як цій сушеній дівчинці в зубах поколупатися. І їм немає діла до того, є на тобі обладунки чи ні. - Ейр трохи віддихалася, зробила ковток із келиха Максуда. - А є ще ті, хто про це знав і готував нас для бою з цими тварюками.

Ейр свердлила поглядом Максуда. Той трохи підняв брови, вигадуючи виправдання.

- Якби я сказав, що нам доведеться битися з чотирирукими монстрами, то ти перша відправила б мене до лікаря на перевірку. Тим більше, я не був певен. Я їх відчував, але не знав, зустрінемося ми з ними чи ні. Єдине, що я міг зробити — це навчити вас боротися. І я навчив.

- Так, навчив. А потім дивився, як вони усі гинуть! - Ейр зі злістю виплюнула слова йому в обличчя.

- Ейр, ти втратила багато друзів. Але звинувачувати в цьому тобі треба не мене, а тих, хто на нас напав. Я намагався захистити вас.