Обладунки та вибір сторони

Обладунки та вибір сторони

Завуру з самого ранку перебував на арені. Спочатку з групою мисливців він робив розминку та розтяжку. Потім пробіг разом із ними навколо міста. Коли вони повернулися на арену, то дав коротку перерву. Попити води та трохи відпочити.

- Все, перерва закінчена. Беремо важкі мечі та повторюємо за мною.

Завуру показував необхідний комплекс вправ для зміцнення м'язів. Із важким мечем і працювати було важко. Але потім, коли в руки візьмеш звичайний меч, то здасться, ніби ти взяв пір'їнку. Саме так воїн і має орудувати мечем – легко та невимушено. Цього Завуру й домагався. Тренування завжди носили виснажливий характер. Але він закладав фундамент фізичної підготовки. Багато мисливців за звичкою потім і самі повторюватимуть вправи і триматимуть себе у формі. Деякі виконуватимуть їх частково. На жаль, знайдуться і такі, хто не виконуватиме їх зовсім. Зазвичай життя таких коротше. Більшість це розуміла, тому слухали Завуру уважно і намагалися точно повторювати те, що він їм показував. До обіду тренування було розраховано переважно на роботу м'язів. Коли стане спекотно, то він усіх відпустить поїсти та відпочити. А після обіду буде друге тренування. На техніку бою, рівновагу, правильні рухи ніг у бою тощо.

Зброяр ходив між мисливцями, підказував, поправляв. Де треба хвалив, де треба показував ще раз і ще раз. На цьому тренуванні йому ставили багато питань про нічну вилазку. Відповіді він давав тільки в загальних рисах. Адже група мисливців, що чергувала цієї ночі, зараз відпочивала. Завуру розповідав усе, що йому було відомо. Про втрати серед солдатів, про те, що один із солдатів убив два амаліони. Мисливці, хоч і недолюблювали солдатів, але потай захоплювалися їхньою майстерністю. Ті відточували його днями безперервно. Тому новина про те, що одному солдату вдалося вбити два амаліони нікого не здивувала. Хоча Завуру і говорив про те, що солдат бився спиною до спини з одним із мисливців, його підопічні шепотілися тільки про те, як солдатові вдалося вбити двох у нерівній сутичці.

Після обіду до групи, що вже тренувалася, почали підтягуватися і деякі з тих, хто ходив уночі на чергування. Максуд із Мальцем були теж серед них. Таким мисливцям Завуру наказав спочатку розім'ятися, потім розтягнутися і пробігти двадцять кіл навколо арени. Силовими вправами він їх не навантажуватиме. Вони їх виконуватимуть завтра. Після виконання наказів під пильним наглядом Завуру, він допустив їх до тренування з навчальними мечами. Зброяр показував удари та захист від них. Здебільшого те, що мисливці вже знали, але були й нові прийоми, які зброяр підглянув на тренуваннях солдатів. Максуд стояв у парі з Мальцем. Старший воїн йому постійно підказував і давав поради. Мальцю пощастило, що він стоїть із таким досвідченим бійцем. Можливо, зможе дожити до того моменту, коли і сам стане добрим воїном. Завуру бачив, що у Мальця непогано виходить. Завдатки є. Також одразу стало видно, що хлопчина почав пишатися собою і тому не викладався на повну силу. Максуд кілька разів його остеріг за це, сказавши, що тому треба працювати довгими роками, щоб стати спрайжнім майстром. Малець кивав головою і все одно посміхався. Він ще не знав, що таке кров, що таке бій на смерть. Коли від найменшого промаху залежатиме твоє життя. Для молодого воїна найважливіше – це не задаватися. В іншому випадку ти втрачаєш обережність і будеш за це жорстоко покараний. В одному з тренувальних моментів Максуд сильніше вдарив по мечу і той вилетів з рук Мальця.

- Ти вбитий. Тепер не важливо, чи добре ти володів мечем чи погано. Важливо лише те, що ти був надто самовпевненим. - повчав його Максуд.

- Але ж ти використав інший прийом, не той, що нам показував Завуру. - виправдовувався Малець.

- Це хто там такий нахабний, що насмілився запустити в мене цим огузком? - пролунав голос збоку.

Максуд повернув голову. Через декілька кроків від нього стояв величезний мисливець. З довгим світлим переплутаним волоссям, на лобі виднілася брудна прорвана пов'язка, щоб волосся не спадало на обличчя. Пов'язка не пралася, швидше за все, вже багато років. Дерев’яний меч, який Максуд вибив з рук Мальця, влучив у мисливця, який зараз і розлютився.

- Заспокойся, друже. Це вийшло випадково. - Максуд спробував його заспокоїти, він міг би це зробити і делікатніше, але тон того мисливця йому не подобався.

- Це ти мене другом назвав? Та я тебе вперше бачу. Я чекаю на вибачення. Спершу від тебе, потім від нього. - і здоровило показав пальцем спочатку на Максуда, потім на Мальця.

Максуд зітхнув.

- Вибачення за те, що дерев'яні мечі вислизають із рук тих, хто бере їх вперше? Тоді ти звернувся не за адресою.

Завуру все це бачив. Він не втручався. Якщо весь час обмежувати мисливцям будь-які прояви їхньої натури, то рано чи пізно вони зірвуться. Нехай краще тут отримають пару синців чи подряпин. Зрештою, це все згадуватиметься лише за келихом пива в шинку. Такі дрібні бійки були частими гостями на зборах. Адже тут кожному хотілося показати себе.

- Тоді я викладу тобі пару уроків, вискочка. Підіймай меч. Думаю… я покладу тебе з двох ударів.

– Зараз? Коли ми повністю втратили одне відділення, коли почастішали сутички з амаліонами? Коли ми повинні бути одним цілим і битися із спільним ворогом, а не один з одним? Ти справді хочеш цього прямо зараз? - Максуд не залишав спроб залагодити все мирно, а заразом і нагадати всім, що мисливці мають спільні цілі.

Багато мисливців із тих, що почали їх оточувати, схвально закивали на слова Максуда. Вони теж так вважали, що краще свої сили спрямовувати проти амаліонів, ніж один проти одного.

- Тут і зараз є ти та я. Про решту поговоримо потім.

- Ну ти й хрінова задира, Саад. Я буду тільки радий бачити, коли твоя пика упреться в каміння. - це вчорашній гидкий писклявий голос.

Максуд подивився на того, хто говорив. Невеликого зросту, можна сказати коротун. Худий, лисий, з гострим носом, на вигляд років тридцять. Обличчя та груди у шрамах, на пальцях безліч рубців. Досвідчений воїн.