Напад на архів

Напад на архів

Ти з нами, але не частина нас…

Час непомітно минав. Із завтрашнього дня вже розпочинаються тренування. Вранці Драгінар вишукує всіх на плацу і розповідатиме про те, наскільки важлива їхня служба та їхня роль у суспільстві. Про те, що загроза від амаліонів стає все реальнішою і незабаром мисливці стануть такі потрібні людству, як ніколи раніше. Незабаром вони будуть на хорошому рахунку. Скоро їх поважатимуть. А платня, якщо не цього року, то наступного, точно стане на порядок вищою. І тоді мисливці заживуть так, як вони на те заслуговують. Ну, ще, можливо, чимось прикрасить, якось підбадьорить. Загалом, говоритиме все те, що й кожен рік до цього. Ейр уже неодноразово чула його цю промову. Початківців, безумовно, вона надихне. Потім розпочнуться два тижні посилених виснажливих тренувань рукопашного бою, бою на мечах і командних дій. Коли і це буде позаду, Драгінар дасть розподіл кожній групі. Найсильніших чекатимуть найнеспокійніші місця. Але й оплата буде вищою. З іншого боку, мисливець має таку роботу, що завжди несе в собі небезпеку. То хай за неї платять більше. Тому кожен маленький загін прагнув показати себе з найкращого боку. На цей період були заборонені гулянки і віталася хороша дисципліна. У місто їх вкотре просили не виходити. Нині в окрузі було не спокійно. Ейр це знала з розмов з людьми. А тепер ще їй не давала спокою та обставина, що на їхні загони полювали амаліони. Це не вкладалося в голові. Це здавалося неможливим. До того ж, Драгінар почав проводити все більше і більше часу з лейтенантом. Пограбування та розбій у найближчих поселеннях не припинялися і почали носити звірячий характер. Останній раз з усього невеликого селища залишилося живими дві людини. І обидва клялися, що за всіма вбивствами стояли солдати. Чужа армія? Вона ніяк не могла прокрастися сюди непоміченою. Свої солдати розташовувалися у місті. Дезертири з інших військових формувань? Яка їхня чисельність? Яку реальну загрозу вони могли становити? Ці обставини сильно підривали моральний стан городян. Хоча й ходили чутки, що сюди прямує армія Азаніеля, але це були лише чутки. Ось вона, та армія, одразу змінила б обстановку. А лейтенант був досить кмітливою людиною, щоб обговорювати такі події з Драгінаром. Можливо вони навіть проведуть спільну операцію.

Ейр ще раз перевірила свою зброю. Середня довжина меч. Він не важкий, якийсь покращений сплав. Подивилася на заточення. Повісила за спину. Перевірила два невеликі метальні ножі з одного боку на поясі і два з іншого. Вони були в піхвах. І великий мисливський ніж праворуч. Вчора вона розмовляла з Деррі, командиром одного із загонів, що був розподілений у це місто і останній рік провів саме тут. Так ось, вони через ніч обходять місто різними маршрутами зі своїм приладом. Останнього разу вже під ранок він показував невелику активність. Люди вже почали виходити на вулиці та поспішати на роботу чи в інших своїх справах, тож уточнити дані так, щоб не викликати невдоволення містян, вони вже не могли. Було вирішено посиленим патрулем вирушити в те місце сьогодні. Два повні загони та ще залишки загону Ейр. Вона повернула голову до своїх хлопців та кивнула у бік виходу. Час.

Вони вийшли з намету і попрямували до місця збору, там їх уже чекали. Зазвичай мисливці виходили пізно вночі. Але сьогодні вирішили вийти раніше, тільки почало темніти. Деррі привітав їх. Махнув своїм, і вони рушили. Домовлено було йти так, щоб кожна група бачила наступну, але не наближалася до неї. Розрахунок був на те, що, якщо на одну з груп зроблять засідку, то вороги самі повинні потрапити в халепу. По можливості йти необхідно тихіше і непомітніше. Вночі тихіше не завжди виходило. То тут, то там обов'язково знаходилося щось, через що можна добре спіткнутися. Її невеликий загін замикав ходу. Вона дочекалася, доки перші два зникнуть і потім уже повела своїх людей уперед. Де-не-де у вікнах горіло світло і їм було видно вдалині загін, що йшов перед ними. Ще цієї ночі на небі не видно хмар, тому Жовтий місяць заливав своїм світлом ті місця, куди не падала тінь від будинків. Тож загубитися було складно.

На цю вилазку Ейр не взяла з собою Максуда. Навіть не сказала йому про неї. Вона вважала, що це буде правильно. Загін прийняв його не дуже добре. Ні, треба бути чесною з собою – загін прийняв його погано. З ним ніхто не розмовляв і всі вирішили змиритися з цією обставиною лише з двох причин. По-перше, їм не вистачало двох бійців. Від цього нікуди не подітися. По-друге, вони розуміли, що це ненадовго. Декілька тижнів уже можна було перетерпіти. Щоб боєць влився в команду, він має стати своїм. Має стати одним із нас. Про Максуда так навіть подумати ніхто не міг. Може, він і непоганий хлопець, але так склалися обставини. І тому його вирішили залишити. Це було легко. Вдень Ейр дозволила йому закінчити всі справи у місті, якщо такі були. Але ввечері він мав бути у таборі. Як тільки він прийшов, майже відразу заснув і буде спати ще довго. Доведеться показати йому солдатські будні — розбудити відром холодної води. Нехай знає, що йому тут не раді.

- Я ось думаю. Що буде, якщо амаліони нападуть на Деррі? - розмірковував вголос Ксавізор.

- Тоді Гайр побачить цей напад і помчить йому на допомогу. Ми побачимо, що Гайр побіг, і теж кинемося на допомогу. - Ейр виклала свою версію розвитку можливих подій.

- Угу. А якщо нападуть на загін Гайра?

- Тоді ми це побачимо і кинемося йому на допомогу, самі вони не залишаться.

- Угу. А що буде, коли вони нападуть на нас?

Незручне мовчання.

- Сподіватимемося, що вони нас почують. Ти ж пам'ятаєш, як співає Звір? Листя з дерев і те опадає. До нас і солдати з сусіднього міста збіжаться.

Усі трохи посміхалися. Але триматися стали ще обережніше і дужче, ніж до цього, прислухаючись до кожного шурхоту. Загін Гайра намагалися далеко не відпускати. Тепер ця нічна прогулянка не здавалася такою безпечною. Вона й не могла бути безпечною. Але використання одночасно трьох загонів давало, як всі сподівалися, чисельну перевагу. Тому й вважалося, що ризики мінімальні. Ось тільки, якщо їм зустрінуться такі ж убивці, на яких натрапив загін Ейр пару ночей тому, то доведеться не солодко. У мовчазній ночі вони все йшли і йшли. Під ногами лежала кам'яна кладка. Міські ліхтарі горіли не скрізь, але світла все ж давали достатньо, щоб не загубитися. Місто не таке вже й велике, тому вони досить швидко дісталися своєї мети. Як і було зазначено заздалегідь, три відділення розтяглися ланцюжком. Не по одній людині, по дві на один ряд. Група мала три прилади на всіх і ще три вони позичили в інших відділень. Тож пошукових груп утворилося достатньо. Тихий мирний квартал. Трохи бідніший за середній. У таких зазвичай вони й ховаються. Маскуються, щоб не викликати підозри. Групи повільно проходили біля кожної з будівель, намагаючись не втрачати з поля зору, по можливості, інші групи. Через деякий час всі стовпилися біля покинутого будинку. Тут на приладі жовтий вогник світився найяскравіше. Без єдиної команди мисливці розійшлися та оточили будинок. По двоє стояло біля кожного вікна. Інші розмістилися біля дверей. Звір та Ейр стояли першими. Ті, що знаходилися за ними, запалили лампи і ховали їх за тканиною, щоб якомога менше світла потрапляло в ніч. За командою Звір вибив двері, і група мисливців із лампами в одній руці та зброєю в іншій забігли до будівлі. Решта підтягнулася за ними. Швидко вони обшукали кімнати в будинку, одну за одною. Усі порожні. Усі двері відчинені. Тільки одні зачинені двері. Знов Звір вийшов уперед. Напруга зростала з кожною миттю. Мисливці трохи розійшлися по кімнаті, щоб не заважати один одному, якщо амаліони вирішать напасти першими. Звір із другої спроби вибив двері. Також першими пішли ті, хто з лампами. І одразу зупинилися. Інші напирали на них ззаду і мало не збили з ніг. Жодних криків і брязкотів зброї. Ейр проштовхнулася вперед і побачила страшну картину. На підлозі лежало кілька дітей. Випитих амаліонами. Вони були висушені та зморщені. На жаль, Ейр не раз бачила подібну картину. Але що могло змусити прилад світитися тут? Ейр очима обшарила кімнату в пошуках якихось потаємних дверей чи проходу. Тут вона почула оклик одного з тих, хто першим зайшов до кімнати.