Сандрін та Делоріс

Сандрін та Делоріс

- Анне, тут не так уже й погано. А ти мене залякувала тутешніми місцями.

Сандрін зиркнула на Делоріс.

- Це тобі здається, що тут непогано. І лише завдяки тому, що ти знала, на що розраховувати, була підготовлена. - відповіла Сандрін тоном, натякаючим на те, що Делоріс повинна бути їй вдячна.

Химеринця та її учениця розбирали свій багаж. Кілька ящиків з речами. Ще два менших з книжками. І один особливий. Все це розміщувалося у розкритому стані на підлозі у просторій кімнаті. Міське управління надало їм будинок. За мірками цього міста житло виглядало гарним. Кухня, вбиральня, передпокій та дві спальні. В одній із них вони зараз якраз і перебували. Кам'яні стіни, звичайно, сірого кольору. А самі стіни нічим не оздоблені. У кожній кімнаті, крім передпокою, вирублене вікно. Невеликий отвір у стіні, інакше його і не назвеш. Звичайне бездушне приміщення. Казенні майже всі такі. Безликі і не запам'ятовуються. Вони створені лише для того, щоб в них можна було лише переночувати. Хоча, іншого нічого і не вимагалося для їхньої мети, Сандрін не відчувала затишку. Делоріс, схоже, було все одно. Їй подобалося все нове. Дівчина бігала з ентузіазмом від ящика з речами і до шафи з оберемком речей. Хтось розкладав, хтось розвішував.

Коли з речами було покінчено, настала черга ящиків з документами та книгами.

- А ми не багато сюди з собою взяли? - поцікавилася Делоріс.

Вона це питання ставила ще в Північному, ще тоді їй не подобалася ця ідея. Схоже, вона так і не змінила своєї думки.

- Нам доведеться виконати велику роботу.

Делоріс скрикнула, дістаючи книги з ящика і складаючи їх у стос на великому столі.

– На чому ти зупинилася? - запитала Сандрін.

- На цьому Ксероні, Єдність його забери. Тобі не здається дивним, що той волоцюга його згадував? Я до того, що навряд чи в цьому місті є хоч дві особи, які про нього чули. А цей точно щось знає. Ти пам'ятаєш, як він відповідав тобі? Невиразно, розпливчасто і виляв, як собака хвостом. Справжній політик.

І Делоріс багатозначно закивала головою, трохи примруживши очі. Сандрін продовжувала виймати книжки.

- Що ти знаєш про Ксерон? - тут Делоріс скорчила пику і надала своєму голосу гугнявого відтінку. - Ти знайдеш, якщо шукаєш. – знову повернула собі свій голос. - Ти ж говорив про нього! - чергова зміна голосу. - Я був у маренні.

Делоріс підняла вказівний палець вгору і задерла підборіддя, щоб її голос здавався якомога офіційнішим.

- І ось яка справа, адже він ні в чому не збрехав. Навіть відповів на твої запитання. Але при цьому не дав відповіді. Точно тобі говорю, це син політика.

- Ага, син бродячого політика, який на перехресті переконує дати йому грошей за гарну пісню. – сердито відповіла Химерниця.

Делоріс насупилась, уперла руки в боки, а погляд у Сандрін. Химерниця припинила рівняти і без того ідеально складений стос книг. Зітхнула і повернулася до Делоріс:

- Так, ми ще з ним поговоримо. Місто маленьке, це тобі не Північне. Тут в одному кінці міста ти ще не встигнеш чхнути, як з іншого кінця почуєш "Будь здорова".

- Можливо. Але чому б відразу не дізнатися те, що нам можна було б дізнатися? - незрозуміло дивилася на Сандрін її учениця.

- По-перше, - і Сандрін почала загинати пальці, - розум його був справді затуманений. Після такого люди приходять до тями через кілька днів. По-друге, ти справді припускаєш, що цей обірванець може нам надати відомості, які ми не зможемо знайти у книгах? І, по-третє, у нас є справи важливіші.

Якби Делоріс гірше знала свого вчителя, то поставила б питання про те, навіщо вона тоді йому взагалі допомогла. Сандрін майже напевно вважала, що чоловік не може знати нічого про Ксерон, але все одно йому допомогла. І це було саме те, що відрізняло її вчителя від багатьох інших Химерниць і Химерників. Вона могла бути твердою, суворою чи навіть жорстокою. Але лише тоді, коли цього вимагали обставини. Вона, звичайно, не вибігає на вулицю з метою допомогти першому зустрічному. Для таких вчинків їй потрібний певний поштовх. Саме цим поштовхом і стала згадка про Ксерон. Зрештою, Делоріс вона врятувала теж безкорисливо, вважаючи, що такий вчинок буде правильним. Ці риси Сандрін різко контрастували з рисами інших Химерниць.

- Що ж може бути важливіше за офіційне завдання самого Імператора? - пихато-пафосним тоном спитала Делоріс.

Сандрін в черговий раз насупилась і обдарувала її несхвальним поглядом. Делоріс опустила очі.

- Ти справді думаєш, що в цьому місті можна відкрити якусь таємницю часів Ксерону? Це було п'ятсот років тому, Делоріс. Добре, якщо ми тут знайдемо книги, в яких будуть згадуватись книги, в яких буде написано про книги, в яких є хоч якісь відомості про місто. Думаю, ми з собою привезли багаж, в якому інформації в десятки разів більше, ніж ми зможемо знайти. І цей багаж дехто ще не прочитав. - і Сандрін пронизала повітря своїм пальцем, спрямованим на ученицю. - То на чому ти зупинилася?

- На тому, що сама рання згадка про Аста датується роком пізніше, після падіння Ксерону. Я довго шукала всі значущі події, які передували першій згадці Аста. І зупинилася на Ксероні. Нічого схожого за масштабами на цю державу не існувало сотні років до його появи, ти ж сама знаєш.

Сандрін кивнула і подивилася у вікно. Жалюгідне містечко. Нічим не примітне. Вона тут уже була одного разу. Чому ж один із найосвіченіших людей свого часу оселився саме тут? Куди поділася його приватна бібліотека? Чи залишилися хоч якісь книжки після нього? Чи пощастить їй у пошуках?

Проблемою появи Аста люди займалися вже давно. Правителі, вчені, любителі, всі. Сандрін не раз перечитала доступні книги на цю тему і в корені була не згодна з їхньою основною ідеєю — Аста нам послали боги. Якщо людина не може щось пояснити, то одразу вплітає богів. Адже імперія навіть не має релігії, яка б спонукала до поклоніння богу. Його існування підтверджується, але вся віра полягає у Зводі, в якому зібрані закони життя. А тепер вони пишуть, що Аста принесли боги. Як же. Одна із зачіпок і привела її сюди. На чорному ринку випливла давня книга, яка згадувалася при описі бібліотеки відомого вченого багато років тому. Цей учений оселився десь поблизу і його бібліотека зникла разом із ним. І ось тепер книга з неї потрапила до Сандрін. Але не просто і не на пряму, звичайно. Довелося декого залякати, на декого натиснути. Сама по собі книга для Сандрін марна, ну, хіба що вона вдариться у вивчення польових квітів раннього імперського періоду. Але сам факт її існування… І вона почала копати. Глибше й глибше, доки кінці не привели її до цього міста. Ксерон був якось пов'язаний з появою Аста, для неї в цьому не було сумніву. І вона мала намір дізнатися, як саме.