Бібліотека та приїзд Сандрін

Бібліотека та приїзд Сандрін

Смачно поївши, але без солодкого і без борошняного, Жазель побрела до бібліотеки. Вдень через спеку людей на вулицях прогулювалося не надто багато, і вона йшла спокійно, ні з ким не штовхаючись на вузьких вуличках душного міста. Вибирала вона найлюдніші та найсвітліші вулиці. Хоча в місті й були присутні військові, навіть у більшій кількості, ніж було потрібно, пограбованою серед білого дня їй зовсім не хотілося стати. Дівчина проходила в тіні від старих кам'яних темно-сірих будинків із гострими дахами. Та й мода тут. Жодного по-справжньому красивого будинку немає. Усі однакові, усі похмурі, усі страшні, усі темні, аж чорні. Жодного задоволення від прогулянки містом, куди б ти не йшла. Садів немає, лавок немає, фонтанів немає. Як тут люди взагалі відпочивають? Нудьга. Ідеш і дивишся собі під ноги, бо більше й подивитися нікуди. Все архітектурне мистецтво міста виявилося зосередженим на одній однісінькій скульптурі на центральній площі. Інквізитор. Якби Жазель не бачила такі ж у інших містах, то справді вирішила б, що якийсь майстер зробив її прямо тут, на цій площі. Якби й так, то тільки через те, щоб його погодилися випустити з цього міста. Вона якось хотіла дізнатися, хто ж був таким майстерним майстром, що його статуї стоять у половині міст імперії, але не змогла нічого відшукати з цього приводу. Складалося враження, що люди прийняли той факт, що ці статуї стояли завжди ще з початку часів і нікому не було справи до того, звідки ж вони з'явилися насправді. Спочатку це дратувало Жазель, але згодом і вона влилася в цей натовп незацікавлених і залишила статуї у спокої. Так що, окрім статуї, місто можна по праву називати сірою сірістю.

Проте будівля бібліотеки, звичайно на тлі всіх інших, вигідно виділялася. Вона було зовсім не сірою. Чорною-чорною. Чомусь це завжди веселило Жазель. У місті, де, здавалося б, уже нічого не може бути похмурішим за сірі тони, знаходяться кольори ще "яскравіші" і багатші, і темніші. Вона переступила поріг, насилу відчинивши чорні масивні двері, і одразу відчула прохолоду на обличчі, а разом з нею і затхлий запах книг, що залежалися. Не дуже приємний, зате такий спокійний. Тут завжди тихо і, незважаючи на весь офіціоз обстановки, їй у бібліотеці було затишно. Дівчина підійшла до стійки і одразу попросила Хроніку Імен. Жінка-бібліотекар запитала який саме том, і Жазель гордо відповіла, що всі. Бібліотекар округлила очі. Цей момент Жазель довго передчувала, ще коли йшла сюди. Жінка швидко схаменулась і попросила документи, адже серед Хроніки знаходилися і такі томи, до яких був потрібен зовсім інший рівень доступу. Жазель, ні на мить не забарившись, показала свої документи: Клерк першої категорії з рівнем доступу 1. Бібліотекар розвернулася і, йдучи геть, привітала Жазель з підвищенням. Хм, вона запам'ятала, що дівчина мала третій рівень? Отже, тепер завжди треба буде пред'являти тільки перший рівень доступу. Жазель помістила ці підроблені документи до спеціальної кишені, як і завжди. Це щоб ніколи не сплутати зі справжніми. І вирушила до свого улюбленого місця біля вікна. Вид не дуже гарний, як і все інше в цьому місті. Вікна виходили на невелику площу, до якої примикали під прямими кутами три вулиці. У різний час тут можна було побачити і метушливих мешканців, які зранку поспішали на роботу, та безтурботних дітлахів, які вдень грали на площі. І навіть коли нікого на вулиці не знайти і йшли дощі, то все одно це місце було красивіше за всі інші у цьому потворному місті.

Отже, Жазель вирішила, що слова, записані в її блокноті, швидше за все, виявляться іменами, що у маренні повторював той божевільний. Так, вони можуть виявитися словами іншої невідомої мови або так і залишитися просто марення навіженого. Але ні в тому, ні в іншому випадку досягти будь-яких результатів у Жазель не вийде. Тому варто припустити, хоч і з малою часткою ймовірності, що це все ж таки імена. Дивлячись на волоцюгу можна було з упевненістю сказати, що бодай одне з тих імовірних імен з її блокнота навряд чи носив якийсь правитель, з яким можна було б його зв'язати і дізнатися звідки той дивак потрапив до її міста. Але по іменам дівчина сподівалася визначити хоча б національність чи країну, де такі імена в обороті. Хоч щось. А потім можна буде спробувати з ним заговорити, вживаючи ті ж імена чи інші з тієї самої країни. Раптом це до чогось приведе. Як би там не було, а якщо тобі потрібні імена, то шукати їх треба у Хроніці Імен. Взагалі її треба було назвати Великою Хронікою Імен. Щороку вона перевидавалася та доповнювалася. Напевно, цим були зайняті півкраїни.

Роздуми дівчини перервалися, коли поряд вона почула знайоме скрипіння коліс. Службовець у бібліотеці на спеціальній багатоярусній тачці привіз десятки книг. По обкладинці Жазель знайшла потрібний том із літерою “З”. Їй потрібне щось схоже на Зекрон. Вона поклала важку книгу собі на стіл і одразу почала гортати її сторінки. Тут і там у текстах опису виблискували малюнки. Іноді це був герб того чи іншого благородного роду, іноді – портрет носія імені. І треба сказати, що ці малюнки були набагато цікавішими за текст, який вони супроводжували. Жазель гортала книгу у пошуках імені. Закінчилося все очікувано. Імені такого вона не зустріла. Потім дівчина планомірно почала перебирати всі слова з блокнота, змінюючи том за томом на своєму столі. Змінювалися томи, тексти, малюнки, а ось результат залишався таким же. Жазель відкинулася на спинку стільця і підвела голову до стелі. Вона не любила роботу та й взагалі працювати. Але, якщо вже ти собі вирішила взятися за якусь справу, то так просто її вже не кидала. Якщо це не імена, то що ж це може бути? Що ми можемо повторювати по кілька разів у розмові? Що вона взагалі знала про того волоцюгу? Нічого. Вона навіть не знала з якої він країни. Тоді цілком можливо припустити, що той божевільний може поклонятися якимсь своїм богам. Дівчина чула історії, що язичники часто згадують своїх богів. В основному, коли їм погано і потрібна допомога. Але хіба не в такому становищі і знаходився той волоцюга? Навіть, якби він не збожеволів, то він все одно потребував би допомоги. Цікаво, чи можуть боги дарувати гроші та добрий смак? Навіщо гроші без смаку? Отже, варіант із богами треба буде перевірити. Але це йти за новими книгами. Що вона може ще вигадати з тим, що є зараз під рукою? Що, якщо припустити, що волоцюга говорив із сильним акцентом чи іншою все-таки існуючою мовою? І в тому, і в іншому випадку імена нашою мовою, сказані кимось із мешканців нашої країни, будуть звучати трохи інакше, зіпсовано по відношенню до сказаного волоцюгою. Зекрон. Зерон, Зірон, ні, всі схожі імена вона знайшла б у книзі. Значить, перша літера не така. Зекрон, Рекрон, Текрон… Ні, занадто не схоже, вона відрізнила б один звук від іншого. Секрон. І Цекрон. Треба перевірити. І Дзекрон також. Вона швидко намалювала стрілку навпроти "Зекрон" у блокноті і написала ще три варіації. Знову закипіла робота, знову перебирала томи і знову не знайшла нічого схожого. Але здаватися не час. Поки не час. Жазель підвелася, пішла до бібліотекаря і попросила Хроніку Богів. Так само, як і минулого разу, відповіла на запитання про томи і так само показала документи. Дивно, цей бібліотекар мабуть та ще штучка, раз думала так просто спіймати Жазель.