Текст для радіопрограми

Текст для радіопрограми

Шахріяр: — Здрастуй, Шахерезадо, рахат-лукуме мого серця! Лик твій, як завжди, біліший за місяць, очі яскравіші за зорі. Чим ти порадуєш мене цього вечора? Впевнений, ти сьогодні розкажеш мені дивовижну історію, а ні, то бережися…

Шахерезада: — О так, мій повелителю, шербет моєї душі, сьогодні я розповім тобі історію про ляпас.

Шахріяр (говорить з трохи суворими, спантеличеними інтонаціями в голосі): — Що, про ляпас? Що ж може бути цікавого в ляпасі?

Шахерезада (говорить лагідним голосом): — Не гнівайся, мій пане, це дуже цікава історія, ось послухай…

КАЗКА

Халіф Багдада Мансур був, хоч і норовливим, але справедливим, мудрим і добрим правителем для своїх законослухняних вірнопідданих. І його народ, загалом, любив свого халіфа.

Але іноді, не зі зла, а скоріше від нудьги, любив пожартувати, побешкетувати халіф.

Одного разу вранці, одного буденного дня, захандрив, засумував сірою нудьгою халіф Мансур, від суєти мирської та від буденних справ державних.

Сидячи на дивані, тобто на зборах його найближчих радників, візирів, імамів і воєначальників, Мансур, позіхаючи, сварив пажів за те, що ті мляво розганяли мух. І так йому стало нудно, тужливо, просто несила, вислуховувати сумні доповіді своїх візирів, що він підкликав до себе свого вірного головного візира Джафара і просто так, ні за що, ні про що, відвісив йому, з усього розмаху, гарний ляпас. Завжди спокійний і розважливий Джафар, спантеличений від такої несправедливості, не роздумуючи, підійшов до другого візира, найповажнішого Селіма, і зробив те ж саме з ним, адже не залишатися ж одному з такою несправедливою наругою, якщо є хтось під рукою, на кому можна зігнати свою образу. Другий візир Селім, хоч і був боягузливий, але від несподіванки осмілів і зробив те ж саме з головним воєначальником, грізним пашею Ібрагімом. Ібрагім-паша, мабуть, через своє благородство, не став зводити рахунки з літнім, сивобородим Селімом, а пішов роздавати ляпаси своїм підлеглим: в першу чергу дісталося Ахмед-бею та азі Саїду, а заодно і благочестивим імамам довелося скуштувати важку руку великого воїна. Ті ж, у свою чергу, почали роздавати ляпаси почету, прислузі, вартовим, євнухам і просто всім, хто трапиться під руку, на ліву і на праву, без розбору.

Шахріяр: — Ах, Шахерезадо, ти собі не уявляєш, як мені іноді хочеться зробити те ж саме з нашим поважним диваном на нарадах! Зовсім на голову сіли, але я до них ще доберуся. Який молодець Мансур. Ну продовжуй, продовжуй…

Шахерезада: — Так, ляпаси спочатку розійшлися по палацу, і ще задовго до обіду виплеснулися в місто.

Ближче до обіду весь ринок величезного міста Багдада відважував одне одному ляпаси. І тільки диво та страх перед Всевишнім і його намісником на землі, грізним халіфом Мансуром, вберегли місто від кровопролиття.

«Якби жителі Багдада знали, звідки ноги ростуть у цього божевілля…»

Увечері, коли в місті та в палаці все безумство вже вщухло, халіф наказав покликати до своїх покоїв його улюблену, найкрасивішу і наймолодшу дружину, Лейлу. І тільки-но вийшли зі спочивальні халіфа євнухи, які супроводжували юну красуню до його спальні, вона одразу ж вліпила йому дзвінкий ляпас, своєю маленькою, ніжною, білою ручкою.

Шахріяр (різко): — Зовсім розпустив своїх дружин Мансур!

В цьому місті має бути радіо-реклама. Переходьте на наступну сторінку.