Розділ 3

Ранок зустрів Віку маревом туману та дзюрчанням річки. Він неспішно пробуджував людей, які монотонно йшли хто куди, намагаючись усе встигнути.

Дівчина спокійно встала з крісла, обережно опускаючи босі ноги на білий м’який килимок, який приємно лоскотав стопи, і вийшла на балкон. Вдивляючись у краєвид і вдихаючи свіже гірське повітря, вона відчула бажання прогулятися й випити улюбленого американо з молоком. Тож, швидко прийнявши душ, підійшла до маленької жовтої валізи, взяла звідти білий сарафан та попрямувала до ванної кімнати.

Через декілька хвилин дівчина вийшла до вітальні, де стояло велике дзеркало, і подивилася у власне відображення. Каштанове волосся з подовженим каре було акуратно вкладене по два боки, асиметричні риси обличчя, а легкий макіяж додавав йому виразності.
Ніжно-рожева помада підкреслювала тонкі губи, рум’яна виділили ямочки на щічках, а пастельні тіні робили карі очі трохи більшими. Погляд дівчини опустився нижче, оцінюючи білий сарафан, який підкреслював фігуру, а доповнювали образ зручні білі кросівки з ремінцями замість шнурків. Задоволена своїм виглядом, вона вийшла з номера.

Прогулюючись містом, Вікторія бачила багато клумб із різноманітними квітами та травами, а також декілька маленьких мармурових статуй. Праворуч від них знаходилася маленька кав’ярня, і дівчина вирішила зайти саме до неї.

Всередині кав’ярня виявилася досить маленькою — усього на шість столиків, але доволі затишною. Стіни були виконані під імітацію дерева з національними орнаментами різних регіонів України. На квадратних столиках стояли оригінальні свічки у вигляді глечиків, а біля кожного з них — по чотири масивні крісла.

Дівчина зайняла столик біля вікна, і за декілька секунд до неї підійшов усміхнений брюнет із меню у вигляді карти в руках. Привітавшись, він поклав меню на стіл і сказав, що повернеться через декілька хвилин. Віка зупинила свій вибір на тістечку «Шоколадний фонтан», оскільки обожнювала чорний шоколад. Тож, зробивши замовлення, вона вирішила зателефонувати Вові.

Володимир Нестеренко — молодий брюнет двадцяти двох років із кумедним чубчиком на маківці після сну на задній парті під час пар, хлопець, який просто помішаний (у гарному сенсі слова) на різних кодах, цифрах і технологіях. А за сумісництвом — мій одногрупник. Ми разом навчаємось на третьому курсі за спеціальністю «Соціальна робота». Яким вітром його туди занесло? — цілком логічно запитаєте ви, а я скажу, що то занадто довга історія, щоб зараз на ній зупинятися. Та й не люблю я лізти в чужі справи.

— Алло. Чого тобі треба, Канівська?
— І тобі доброго ранку, містере «Сова», — сміючись сказала Віка.
— Доброї ночі. Ти мене витягнула з царства Морфея для того, щоб нагадати мені, який зараз час доби? Дуже «люб’язно» з твого боку! — сонно буркнув хлопець, позіхаючи в слухавку.
— Не вмикай троля, — хмикнула Вікторія, уже сьорбаючи ароматний напій. — У мене до тебе справа.
— Сподіваюся, на тридцять три мільйони. Бо тільки така справа варта мого сну о десятій ранку, у серпні, Канівська, — уже награно обурився хлопець.
— Не знаю, — трохи розгублено відповіла дівчина.
— Такс… Знаю я цей тон. Викладай, що тебе знайшло цього разу? — насторожено наполіг друг.

Важко зітхнувши, дівчина розповіла про цікаву знахідку і все решта.
— Ох, оце тільки тобі могло в голову прийти, — дивно підсумував хлопець.
— Ну, якось так, — сповістила його одногрупниця.
— Добре, я пориюсь. А зараз я йду спати. Бувай, — повідомив цей нестерпний і поклав слухавку.

А Віка взялася поглинати тістечко, яке просто тануло в роті.

...

Всім привіт!

Я щиро вдячна усім за підтримку, вона гріє моє серце!

А от світло не надто гріє, тому й з продою вчора не встигла, але обіцяю надолужити.

Всім гарного дня і гарного настрою!