Розділ 2

Вікторія не могла заснути, перевертаючись з боку на бік і роздумуючи над дивною знахідкою.

— Чому я побачила її саме зараз? — дівчина посилено намагалася пригадати, чи бачила вона ці квіти в дитинстві, коли вони з батьками приїжджали сюди в гості до друзів сім’ї. — Та начебто не було їх на воді…

Не витримавши потоку власних думок, Віка встала з ліжка й підійшла до маленького круглого скляного кавового столика, що стояв посеред просторого, світлого номеру. Вона взяла з нього рослину, яку поклала туди кілька годин тому, сіла на одне з двох білих крісел-диванчиків біля столика та вдихнула її аромат. Він нагадав їй запах свіжозірваних лісових трав із дрібною ноткою лимону.

Від насолоди дівчина несвідомо прикрила повіки, дозволяючи кожній молекулі проникнути до мозку. Невідомо, скільки так просидівши, вона обережно, немов боячись зіпсувати момент легкої ейфорії, відкрила очі. Підвівшись, підійшла до великого панорамного вікна й вдивлялася в краєвид зелених літніх гір, підсвічених неоновими вогнями нічного міста. Звідкись долинав шум маленької річки, який ніби намагався про щось розповісти глибам каміння.

— Так-с… Треба залізти у всесвітню павутину, можливо, вона щось знає, — у дівчині прокинувся дух дослідниці. Вона написала про можливу ймовірність легенди, а також зробила фото рослини.

Пошукова система видала їй схожу легенду, але на території Польщі.

— Хм, цікаво… Але то Польща, а це Карпати. Як це пов’язано — поки що невідомо. Треба подзвонити Вові: цей хлопець — комп’ютерний геній. Можливо, він знайде зв’язок? Але поки треба спати.

З цими думками Ві заснула прямо в кріслі, вкрившись тонким простирадлом.