Невідомий хлопець

 П'ятниця, невідомо скільки зараз часу. Але Остом та Нарія ще досі не прокинулися. Дим досі навколо них. Він наче ставав густішим, а отже запах його ставав ще більш сильнішим. І ще більш неприємним. Наче хтось помер неподалік і почав розкладатись. Це той самий запах аміаку. 
 Лежали діти, наче мертві. Та можна було подумати що запах гнилої плоті саме від них. Але ні, це добре. 
 Але раптом, хтось доторкнувся до щічки Нарії. Від чого дівчина прокинулася. Запах аміаку та диму ще був але слабкий. Куди він дівся невідомо. А перед нею хлопець молодий. Наче не сильно старший за неї. 
–  Ей, з тобою все добре? - Із дивним поглядом та сміливо, впевненим голосом запитав хлопець, який зненацька з'являється у цих коридорах.
 Дівчину це злякало. Розбудивши брата, вона відсунула його подалі від незнайомця. Не підпускають його не ближче чим на метр дистанції.
– Ти хто? - З невпевненим голосом промовила Нарія. Схоже що вона старалася зробити грізний вигляд але не виходило. Вона надто сильно злякалася. 
– Все добре, спокійно. Я блукав по цих коридорах та натрапив на вас. - Вже з спокійним голосом провляв хлопець. Трохи здивований від токсичної реакції дівчини. Але дивлячись на ситуацію то це ще нормальна реакція. Могло бути набагато гірше. 
– Так хто ти? Як ти сюди потрапив? Як ти не заснув під цей запах аміаку? Як ти нас знайшов? - З трохи підвищеним голосом говорила Нарія.
– Я ж кажу, все добре. Я Самуель, можна просто Саму. Давай ти заспокоїшся і я все тобі поясню. Домовились?
– Так...
 – От і добре! Як тебе звати та як звати твого братика?
– Мене Нарія, а його Остом. 
– Гарні імена! - Самуель почав розповідати, як він сюди потрапив. Що у нього є підвал у який він зайшов та опинився ось тут. Нарії це здавалося все дивним. Але вона продовжила слухати хлопця. Особливо маячнею їй здавалось те що Самуель не відчував запах...
 Тим часом Вікторія вже обшукала все. Не могла найти собі місця. Все-таки її діти зникли. Спочатку Остом, а зараз Нарія. Сьогодні на роботу не шла та залишилась у дома. В холодильнику вона знайшла пляшку бургундського вина, «Romanée Conti» 1945 року. Вона його берегла, так як загальний тираж цього сорту представлялось всього 600 пляшками. Але не думаючи вона відкрила вино та знайшла у своїй сумочці заспокійливе. Сіла біля стіни та випила декілька ковтків з горла за ними закинула у рот усі таблетки що були в неї у руках та знову запила вином...