Тиша після опівночі

58. Людина, яка завжди стоїть за тобою в дзеркалі метро

Олег не любив ранкове метро — тиснява, чужі обличчя, запахи, втомлені погляди. Але дзеркало на пересадці між лініями завжди дивувало: в ньому щось не сходилось.

Одного ранку він помітив дивне. Віддзеркалення наче йшло з затримкою. Він ішов, зупинявся — і зображення трохи "відставало", неначе сцена з камери спостереження з поганим інтернетом.

— Утома, — подумав він.

Але наступного дня, чекаючи на поїзд, він знову глянув у дзеркало — і побачив людину позаду себе. У темному пальті, без обличчя. Просто силует. Він озирнувся — нікого. Подивився знову — фігура була на місці. І… ближче.

Він вирішив більше не дивитися в дзеркало.

Але потім почав бачити відображення у вікнах потяга — коли поїзд зупинявся в тунелі, скло затемнювалось, і в ньому з’являлася та сама фігура. Завжди стоїть позаду, ніколи поруч.

На третій день Олег заплющив очі в поїзді, сподіваючись проспати все. Але почув шепіт — ледь чутний:
— “Не озирайся. Я тут лише для тебе.”

Він здригнувся. Вскочив із сидіння, вибіг на станції, як тільки двері відкрились. Зайшов у найближче кафе. У дзеркалі у туалеті — вона вже чекала.

І тепер, кожного разу, коли він дивиться у дзеркальну поверхню — у вікно, у скло вітрини, у калюжу — він бачить її. Не відразу. Але завжди — трохи позаду.

А коли він фотографує себе — на задньому фоні, ледве помітно, стоїть фігура.

З кожним днем… ближче.

Yana Letta

Подобається

#1399 в Містика/Жахи
#445 в Не художня література

У тексті є: містика/жахи, незрозумілі речі, містика привиди таємниці

Відредаговано: 31.07.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись