52. Сліди на підлозі, які зникають, коли дивишся на них

Ірина переїхала у нову квартиру восени. Листопад давив сірим небом, а підлога в коридорі скрипіла навіть тоді, коли ніхто не йшов. У перші дні вона не звертала на це уваги — квартира стара, затишна, але потребувала звикання.

Але в одну суботу, коли поверталась із магазину, вона зауважила — на світлому паркеті від вхідних дверей до спальні тягнулися вологі сліди босих ніг. Не своїх. Вона стояла в черевиках, і підлога мала бути суха. Пройшла по коридору — сліди зникали буквально перед очима. Якби розчинялися в повітрі.

— Може, конденсат? — подумала вона. — Може, кіт забіг? Але кота вона не мала.

Наступного дня — знову. Ті самі сліди. Вони починались від порогу і тягнулись до кухні. Виглядали вологими, злегка каламутними. І знову — щойно вона робила крок до них, вони зникали. Немов хтось зішкрібав їх з реальності.

Ірина вирішила сфотографувати — але камера не фіксувала нічого. В об’єктиві підлога була чиста. Навіть коли вона дивилась на екран — бачила лише пустоту.

Тієї ночі вона залишила світло в коридорі. Сіла на ліжко з блокнотом — зробити замітки. Але десь близько третьої ночі почула: легке плюскання. Немов босі ноги торкались паркету. Крок. Ще крок.

Вона встала. Взяла телефон. Вийшла в коридор.

Сліди йшли у зворотному напрямку — із середини квартири до дверей. Босі. Великі. І кожен — розмитий по краях, як від вологи. Вона швидко підняла очі — нікого. Повернулась до спальні — і серце стислось: ліжко було трохи зім’яте, ніби хтось тільки-но піднімався з нього.

Сліди зникли за мить, коли вона наблизилась.

Вона встановила камеру — нічна зйомка, датчик руху.
Наступного ранку — відео: нікого. Але в певний момент кадр трішки зсунувся, ніби щось невидиме пересунуло його.

А в аудіодоріжці — чути слова, прошепотані надто близько до мікрофона:
— “Ти не маєш мене бачити.”

Ірина не знала, що думати. Вона залишала борошно на підлозі — вранці його не було. Лише мокрі плями, що тягнулись до ванни.

На дев’яту ніч вона прокинулась від холоду. Підійшла до дзеркала — і побачила: на її спині, по шкірі — вологі відбитки пальців.

Вона вибігла з квартири. А коли повернулась наступного дня з другом — підлога була чиста. Але з під порога тягнулась тонка лінія вологи.

І вона знала: якщо глянеш на неї — зникне. Але якщо не дивитись…

…вона продовжить йти.