51. Годинник без стрілок, але з тінню

Марко купив його на блошиному ринку — вишуканий настінний годинник у важкій дерев’яній рамі, з вигравіруваними вензелями та позбавленими стрілками циферблатами. Продавець розповів, що годиник начебто модернізований: стрілки зняті заради мінімалізму, але шепоче, ніби має душу. Марко повісив його у вітальні — над диваном, там, де найчастіше зачувалися сімейні фотографії. Повинно було бути стильним акцентом — але натомість…

У перші дні він просто роздивлявся порожній циферблат. Пізніше помітив: тінь за склом, ніби силует стріли. Ледь помітний рух, зміна кута. Він здригнувся:
— 03:16.
Але на телефоні — 19:03. Пам’ятав чітко.

— Можливо, просто сонячне світло падає? — подумав він.

Та вночі годинник прокинувся. Запотів скло, а тінь змістилась — тепер це було дві тіні, що одна другу наслідували. І голос у пульсі Марка заніміло — немов хтось зупинив серце:

— 05:47.

Він глянув на телефон — 02:47. Серце калатає в грудях. Те, що бачить годинник, не співпадало з реальністю. І здавалося, що відлік інший. Інша ніч. Інший час.

Він перестав запитувати — кого показує тінь. Але за тиждень тінь навчилася рухатися швидше, ніж відблиск. Перескакувала на цифри, ніби хтось перескакує через каміння. І весь циферблат — ставав відбитком якоїсь інтерпретації часу, часограми чужого світу.

Однієї ночі він не зміг відірватися — тінь стала роздвоєною, наче дві руки одночасно обігнули скло. І в цей момент годинник обізвав його — скрипучим шепотом, що пройшов через серце:

— Ти запізнився.

Він відчув холод. Пахне залізом. Тінь блиснула — 11:59 — і зникла.
На телефоні — 11:59 ранку. І голос у вітальні:
— Ти запізнився.

Марко зірвав годинник. Розбив скло. Викинув у смітник. Але вдома почули гуркіт — ніби випав важкий предмет. Він повернувся — годинник лежав на підлозі, але знову із запотівшим склом. І тінь з’явилась — уже без стрілок, але жива.

І під шепіт:
— Я знаю, коли тебе вже нема.