50. Екран, що вмикається сам і показує тебе… сплячим

Сергій завжди цінував тишу ночі. Працював до пізньої години програмістом, тож смартфон став йому й будильником, і камерою спостереження — коли перевіряв стан проектів в Git, й реакцією. Його екран міг світитися лише коли треба, а вночі — відпочити.

Проте в одну ніч сталася перша незбагненна річ.

Близько 2:47 ранку його телефон прокинувся. Екран — без жодного натискання — перетворився на обличчя у камері в ліжку. Очі закриті, ковдра ніби охоплює всю груди, навколо темрява. Це було його обличчя. Він сидів, спав... але вві сні здавалося, що він уже знає — хто дивиться.

Сергій прокинувся. Серце калатало. Та тільки відразу згадалось: “Я виключив усі оповіщення…” Але екран залишився яскравим. Він потягнувся, гасив світло — і телефон загас.

Вранці подумав — сон. Глюк системи. Але вночі сталося знову.

Екран включився сам, тихо — без звуку — о 3:02. І знову показав його обличчя: але цього разу доповнене — в кадрі з’явилась чиясь рука. Легка, холодна, але явно не його. Ніжно зігріла його чоло. Потім нервово відсунулась. І він прокинувся в реалі.

Він раптом зрозумів: у кадрі — не пошук камерою, це його сон. І екран — відзняв його сон. І доповнив дійсність. Рука — повторила його власні сни.

Ніч почала затягуватись у цю гру. Через кілька днів екран вмикався тричі за ніч, кожного разу з іншим фрагментом. І в кожному кадрі — він. Сплячий. І щось поруч.

— Однажды я в кадрі почув звук хрипкого: "Немов я з тобою", — прошепотів сам собі.

І щоночі він бачив ту саму руку. І іноді — погляд. Не милий. Там було щось хижіше. Наче екран тіснувся не просто зафіксувати ніч, а заглянув: у нього в сні — хтось був із ним. І екран її витягує.

В один вечір він виймэм батарею. Пізно вночі все одно… екран загорівся.
…Спочатку — годинник 04:20.
Потім — тепло, мов подих.
Потім — кадр.

І він побачив себе сплячим...
з очима відкритими.