45. Двері, які не мають кімнати

Віталій завжди вважав свою квартиру передбачуваною. Всі двері ведуть туди, куди треба: спальня, ванна, комора, вітальня. Кожен простір чітко зафіксований — жодного сюрпризу.

Одного вечора, повертаючись з роботи, він ввімкнув світло в коридорі — і зупинився.
Двері до комори були злегка прочинені. Немов хтось підійшов і забув закрити.

Він навмисно відчинив їх — і замер. За ними не було стіни, не було темноти, не було нічого.
Просто… відчинене дверне полотно, причаїлось у порожнечі.

Він наступив — стіни немає. Порожнеча — як якщо вийти через двері до нічого.

Віталій зареготав, подумавши, що забув винести сміття або хтось жартує. Але коли за мить повернувся — двері були закриті.

Наступної ночі він прийшов знову. Відчинив — кімната була порожньою… інакшою. Стеля і стіни зміщені, як у кривому дзеркалі. Все було трохи нахилено. Лише пітьма кривих площин.

Він спробував сфотографувати. Але камера не фокусувалася. Якби вона не бачила, що там є. Холод.

Двері зачинились самі, коли він відходив. Ні замку — ні інших слідів.

На третю ніч він відчинив знову. Цього разу… він зайшов. І простір був інформний — без кінця. Поверхня під ногами була немов дзеркальною. Його відбиток руйнувався десь попереду, спотворюючись.

Він пройшов кілька кроків — ніхто не чекав. І за спиною пролунав свист.

Віталій здригнувся. Обернувся — за ним вже не було дверей. Лише безкінечність.
Почало дереґотіти повітря. Він відчув, що дихає чужим киснем — ефіром якогось іншого світу.

У паніці озирнувся назад — ні дверей. Якби він переступив поріг… в кімнаті, якої ніколи не було.

Він побіг назовні. Двері відкрилися — невідомо, як — і він упав у коридор. І відчинив навстіж.

Наступного разу він планує піти назад.
Але раптом… двері до комори стоять широко. І покликують.