Тиша після опівночі

29. Подвійне відображення

Олег не боявся дзеркал. До певного моменту.

У ванній висіло звичайне прямокутне дзеркало. Він щодня чистив зуби, бриєвся, дивився на себе, нічого незвичайного.
Поки однієї ночі, чистячи зуби, він не помітив, що щось… не збігається.

Він нахилив голову — і відображення зробило це із запізненням. Мить. Майже непомітно. Але точно.

Він моргнув. І його відображення… не моргнуло.

Він застиг. Секунда. Дві.
І тоді “він” у дзеркалі посміхнувся. Трохи ширше, ніж треба. Занадто щиро. І не тоді, коли він сам посміхнувся.

Олег кинув рушник на дзеркало. Засміявся.
— Перевтома, брате.

Але вранці рушник лежав на підлозі. А дзеркало було… чистіше, ніж будь-коли. Ніби його протерли зсередини.

Наступного дня відображення було нормальним. Але щось залишилось не так. “Він” у дзеркалі тримав щось у руках. Маленьке. Ключ? Ложку?
І кожного дня обличчя ставало трохи… іншим. Ті ж риси. Але тіні не там. Зморшки інші. Посмішка глибша.

А потім відображення перестало слідувати. Він відходив — “він” лишався. Він повертався — “він” уже стояв, чекав.

Одного разу в темряві, в дзеркалі миготіло світло. І відображення підійшло до самого скла. Поклало руку.

І на дзеркалі зранку залишився напис:
"Мені вже затісно тут. А в тебе — якраз місце."

📘 Наступна історія — 30. “Той, що стукає тричі”
Кожної ночі — три стуки. Точно в одну годину. І якщо не відповісти — він йде. Але якщо відповісти — він входить.

Yana Letta

Подобається

#1397 в Містика/Жахи
#453 в Не художня література

У тексті є: містика/жахи, незрозумілі речі, містика привиди таємниці

Відредаговано: 31.07.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись