26. Кімната, що стала меншою

Іра давно звикла до своєї квартири. Однокімнатна, затишна, зручна. Але одного ранку вона не змогла повністю висунути ящик стола. Щось заважало.
Відсунула — все наче нормально.
Списала на кут.

Наступного тижня — не змогла нормально розкласти сушарку. Вона впиралась у стіну. Хоча завжди ставила її на тому ж місці.
— Напевно, я щось змінила, — сказала сама собі.

Але коли стала мити підлогу, виявила, що ліжко стоїть ближче до шафи майже на 10 сантиметрів. Вона не пересувала. Не пересувала точно.

Вона зробила мітки на підлозі. Маленькі наліпки. Лінійкою заміряла простір між предметами.
Наступного ранку — відстані змінились.
Вона не уявляла. Вона знала.

Кімната зменшувалась. Повільно. Непомітно. Але напевно.

Вона перевірила фото, зроблені раніше. На них шафа справді була далі. Навіть картини на стіні — тепер ближче одна до одної.

І тоді вона помітила, що зменшується не лише кімната.

Вночі, коли світло було вимкнене, у темряві щось дихало ближче, ніж повинно. Іноді — ледь шкрябало по підлозі.

Одна зі стін почала рипіти. Іноді зсередини чулося клацання. Немов хтось повільно згинав пальці.

Вона хотіла переночувати в іншій кімнаті. Але вхід був уже… тіснішим. Двері заїдали.
Немов хтось “звужував” її світ тільки до однієї кімнати.

На підлозі вранці з’явився напис. Пальцем. Маленькими літерами:

“Ми зробимо її тобі впору.”

📘 Наступна історія — 27. “Повідомлення в дзеркалі авто”
Коли вранці запотіле дзеркало в машині зберігає напис: “Зупинись”. Але ж ти ще не їхав…