Старий будинок. Старі труби. Тріск, скрип, іноді свист. Андрій звик до них, як до нічного шуму міста. Звуки — це життя. Хоч і трохи іржаве.
Але останні ночі змінили все.
Почалося з того, що труба у ванній почала “співати”. Не просто шуміти — тягнути ноту. Монотонну, глибоку. Як голос, занурений у воду.
Він списав на тиск у системі. Але вночі звук змінився. З’явилась мелодія. Повільна, ніби колискова. І у певний момент — серед тих звуків він почув своє ім’я.
— Ан-дрій…
Він вимкнув воду, зачинив кран. Але звук лунав не з води — а зсередини стін. Якби в трубах була горлянка.
Наступної ночі мелодія стала виразнішою. Нагадувала пісню з дитинства. Але перекручена, як у зіпсованому записі. І голос — жіночий, ніжний. Майже лагідний.
— Спи, мій милий, спи спокійно…
А потім —
— Відчини мені…
Він у паніці зняв кришку ванни. Зазирнув у трубу. Там — нічого. Але дихати стало важче. Здавалося, що з труби витікає не звук, а… щось. М’яке. Невидиме.
Він закрив усі вентилі. Від’єднав змішувач. Але вночі голос знову співав.
І цього разу він не був сам.
Хтось підспівував. Нижчим голосом. І обидва голоси вимовили хором:
“Відчини, і ми заспіваємо тобі зсередини.”
📘 Наступна історія — 23. “Невидимий співмешканець”
Коли речі починають рухатись самі собою — спершу зручно. А потім ти розумієш: хтось живе з тобою. І він допомагає не просто так…
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
