20. Фотографія, якої не робив

Ігор натрапив на стару коробку з листівками на блошиному ринку. Шукав щось для колажу, але одна фотокартка привернула увагу.

Вона була пожовкла, з рваним краєм. На звороті — дата: 1913. Без підпису. На знімку — група людей у сільському одязі. Жінки в хустках, чоловіки в кепках. Всі стояли у два ряди. На фоні — стара хата.

І посередині — він.

Точна копія. Ігор. Його обличчя, його риси, навіть шрам на брові.
Він аж закляк.

Купив фото. Прийшов додому. Сканував. Збільшив. І побачив: інші люди на знімку всі… дивляться на нього. Наче знали, що він там буде. Наче він — чужий серед своїх.

Уночі фото впало зі столу. Хоча лежало рівно. Із звороту щось змінилось. Поруч з датою з’явився підпис:
“Ти повернувся. Нарешті.”

Ігор подумав, що зійшов з розуму. Але наступного дня помітив ще одну деталь: у нього вдома на дзеркалі з’явився конденсат. Хоча було сухо. І пальцем хтось написав:
“Фотографуй нас.”

Він узяв камеру, зробив знімок себе на фоні дзеркала. Перевірив. У кадрі — кілька людей. Ті самі обличчя зі знімка 1913 року. Стоять за ним. Усміхаються.

І кожного разу, коли він відкривав папку з фото, їх було більше. І всі вони… трохи ближче.

А вчора картка зникла.
Натомість під подушкою лежало нове фото.
Його квартира. Він спить. І з вікна до нього входить тінь.
З тією ж посмішкою, що на першій картці.

📘 Наступна історія — 21. “Дзеркало в автобусі”
У вечірній маршрутці темно. Ти дивишся у вікно — і бачиш себе. Але ззаду, у відображенні, хтось сідає поруч. Хоча в салоні нікого більше немає…