19. Тінь на стелі

Сергій жив сам. Високі стелі, стара хрущовка, шпалери ще з 90-х. Усе скрипіло, але він звик. Аж до ночі, коли вперше помітив тінь.

Вона з’являлася на стелі, коли він лежав у ліжку. Спершу думав, що то лампа. Але потім зрозумів — тінь не його. Вона рухалася, коли він — ні. І не повторювала жодного жесту.

Вона просто… гуляла. По стелі.

Коли він повертався вночі з кухні, бачив, як вона “йде” йому назустріч. Повільно, як чорна пляма. І коли він зупинявся — вона ні.

Він почав спати при світлі. Але й тоді, на стелі, з’являлося щось. Рухоме. М’яке, розмите. Немов тінь хтось малює вручну.

На четверту ніч він вирішив перевірити. Встав, увімкнув запис на телефоні, ліг. Зранку переглянув відео.

Перша хвилина — тиша. Друга — світло з нічника.
А на третій хвилині — по стелі йде тінь. Стає над ним. І схиляється. Ідеально по контуру. Немов лягає в нього.

Коли Сергій розповів другу — той посміявся.
— Це стрес. Вигадуєш.

Та наступного дня друг подзвонив і сказав, що сам помітив таку ж тінь у себе вдома. І вона… не відображала нікого.

Сергій зняв люстру. Поставив лампи по кутах. Але тінь не зникла. Тепер вона не просто ходила. Вона зупинялась. Сиділа. Спостерігала.

І однієї ночі він прокинувся — відчув, як щось сповзає зі стелі прямо на нього. Але в кімнаті нікого не було. Лише легкий подих у вусі. І на стелі — два контури. Один — його.

А інший — дивився.

📘 Наступна історія — 20. “Фотографія, якої не робив”
Знайдена фотокартка показує тебе… сто років тому. В іншому одязі. З чужими людьми. І всі вони дивляться на тебе. Немов чекали.