14. Дзвінок у двері без звуку

Оксана жила сама. Дверний дзвінок у неї не працював — кнопка давно відвалилася, лежала в шухляді біля входу. Тому, коли вона одного вечора чітко відчула, що хтось стоїть за дверима, — здивувалась.

Не було стуку. Не було звуку. Але… тінь. Невелика смужка світла під дверима показала її. Чітка, нерухома. Якби не це — вона б не повірила.

— Хто там? — мовила голосно.

Тиша. Тінь не ворухнулась.
Оксана підійшла до дверного вічка — нічого. Порожньо. Але тінь все ще була.

Вона відійшла назад. Присіла навпроти дверей. І тоді… тінь повільно зникла. Не відійшла. А ніби втекла вгору. Якби це був сон, вона б забула.

Але вночі повторилось. Та сама година. Та сама тінь. Тільки цього разу… зсередини дзеркала біля входу вона побачила себе.
І за плечима — силует.
Той, хто мав бути з іншого боку.

Вона вирішила залишити диктофон. Включила запис. Закрилась у спальні.

Вранці — прослухала.

На записі — звуки кроків. Потім шурхіт. І голос. Хрипкий, ніби з рації:
“Я вже тут. Не треба дзвінка.”

Оксана звернулася до майстра. Попросила поставити новий дзвінок. Той приїхав, подивився…
— Пані, тут усе ціле. Дзвінок не просто зламаний. Його ніколи не було. Взагалі. Навіть дротів немає.

Вона стояла мовчки.

А в ту ніч двері постукали. Один раз. Глухо. І тінь знову з'явилася.
Вона підійшла до дверей, тремтячими руками доторкнулась до ручки. І тоді…
Під дверима щось просунулась.

Записка. Одне слово, написане нерівним почерком:

“ВІДЧИНЯЙ”

📘 Наступна історія — 15. “Селфі без тебе”
Коли на телефоні з’являються нові фото. Твоя кімната. Твоя постіль. Але тебе на фото — немає. І зроблені вони… вночі.