Тиша після опівночі
12. Стук з-під підлоги
Квартира була на останньому поверсі, але не це бентежило Івана. Сусідів під ним не було. Нижня квартира давно стояла пусткою — господиня померла, родичів не знайшли. Але все одно щовечора, рівно о другій, лунали стуки.
Три. Завжди три. В одному й тому ж місці — під ліжком.
Тук. Тук. Тук.
Першого разу він подумав, що здалося. Другого — що будинок старий, труби.
А на третій — поклав диктофон під ліжко. Записав.
Коли прослухав вранці — серце застрибало. Бо після трьох стуків, на записі пролунав голос. Хриплий, ледве чутний:
“Тепер я знаю, де ти спиш.”
Він переїхав на диван у вітальні. Наступної ночі — ті ж три стуки. Але не знизу — з боку. Зі стіни.
І знову голос:
“Ти не сховаєшся.”
Він почав записувати щодня. І кожного разу звук ставав ближчим. Стук — голос — пауза. І тиша, яка здавалася живою.
На п’яту ніч він прокинувся від вібрації підлоги. Як ніби хтось дихав знизу. Повільно. Глибоко. А потім почув, як по дереву хтось шкрябає зсередини.
Іван купив товстий килим. Обклав ліжко книжками, тумбами, навіть повісив хрест над узголів’ям.
На шосту ніч нічого не було.
На сьому — три стуки. Але цього разу не знизу. А з-під матраца.
Він підскочив. І там, на білому простирадлі, було написано пальцем:
“Тепер ти надто близько.”
📘 Наступна історія — 13. “Людина в телевізорі”
Коли ти вимикаєш екран, але він залишається чорним… і там, у відображенні, хтось ще. І кожного вечора — він трохи ближче.
#1407 в Містика/Жахи
#457 в Не художня література
Відредаговано: 31.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
