3. Рука з-під дивану

Матвій загубив машинку. Його улюблену — червону, на гумових колесах. Вона закотилась під диван у вітальні. Він спробував дістати її рукою, але було глибоко. Темно. Неприємно.

Мама сказала: «Не лізь руками — поцарапаєшся. Зараз дістану пилососом.»
Але поки вона готувала вечерю, Матвій уже ліг на підлогу. Уважно подивився в темну щілину.

І побачив щось блискуче. Не машинку. Очі?

Він моргнув — і вони зникли. Він подумав, що вигадав. Але машинка була важливіша.

Він простяг руку під диван. Обережно. На дотик — пил, крихти, нитки… І щось м’яке. Холодне. Рука?

Він різко витягнув свою — і відчув, як щось стиснуло його палець. Не сильно. Ніби хтось просто… тримав. Без агресії. Але тримав.

Матвій закричав. Мама прибігла. Підняла диван — нічого. Машинка лежала збоку. Ніхто не повірив.

Але вночі йому снився голос. Тихий, підлогу близько:

— Якщо загубиш ще одну… просто поклич. Я допоможу.

Наступного дня він навмисно поклав машинку під диван. Ліг поруч. І чекав.
З’явилася рука. Маленька. З брудними нігтями. Вона тримала машинку.

Матвій взяв її. І сказав: «Дякую.»

Відтоді він загубив ще кілька іграшок. Спеціально. Щоразу — отримував їх назад.
А вночі хтось гладив його по голові. Ледь-ледь. Як друг.

Мама дивувалась, чому під диваном щоночі лежать нові цукерки. І де Матвій бере старі іграшки, які вже давно зникли.

А одного разу він вирішив зазирнути під диван без машинки. Просто привітатись.
І голос сказав:

— Ти мені теж подобаєшся. Тому я сьогодні вийду.
Щоб ми вже грали разом.

📘 Наступна історія — “Дитячий сміх у ванній”
У квартирі немає дітей. Але вночі з ванної чутно хлюпання і сміх. А на дзеркалі зранку — запотіле слово: “Грайся зі мною.”