1. Дзеркало навпроти ліжка

Коли бабуся померла, Микиті дісталась її стара кімната. Разом з нею — трюмо. Тьмяне дзеркало в дерев’яній рамі з різьбленням у вигляді кучерявих лоз. Скло було трохи каламутне, мов хтось дихав на нього зсередини. Микита не любив його, але пересунути було нікуди — навпроти ліжка, як у страшних історіях.

Першу ніч він прокинувся о третій. Не від звуків. Від того, що хтось… дивився. Телефон показував 03:15. Він мимоволі глянув у дзеркало — там був він. Але не зовсім.

Відображення сиділо. Він — лежав.

Коли Микита піднявся — воно вже повторювало його. Але занадто повільно. Як старе відео. Коли він вмився, йому здалося, що обличчя у дзеркалі дивиться трохи вбік. Не туди, куди має.

Наступного вечора він спеціально залишив чашку біля ліжка — прямо перед трюмо. Прокинувся — чашки нема. У дзеркалі вона була. Його “інший” тримав її в руках. І... усміхався. Очі його світилися в темряві.

Микита накрив дзеркало покривалом. Уночі почув, як тканина сповзає. Повільно. Без звуку. І потім — клацання. Немов хтось пальцем стукає по склу.

Наступного дня він повернув трюмо до стіни. Закріпив. Прокинувся — воно знову навпроти. І на склі — дих. Зсередини. А пальцем написано: "ДЯКУЮ".

Він вирішив розбити його. Узяв молоток. Замахнувся — але побачив себе. Але не себе.

Його відображення теж тримало молоток. Але дивилось просто на нього. Знизу. Як із глибини.
І шепотіло: “Якщо ти зламаєш — я вийду.”

Микита кинув молоток. Заснув на підлозі. Прокинувся зранку. Дзеркало ціле.

І у відображенні — двоє.

📘 Наступна історія — “Голос з-за дверей”
Хтось кличе тебе знайомим голосом. Але в тебе є сумнів. Бо мама мала бути в селі…
А той голос каже: "Йди сюди. Все добре."