РОЗДІЛ 9 Розв'язка

Здавалося ніби ніби застиг. Журналіст не знав що робити далі. Незнайомець досі тримав його на прицілі. Холодне дуло торкалося шкіри, змушуючи рахувати секунди до вистрілу. 

Подих став уривчастим. В голові з'явилася одна думка,, Нарешті це скінчиться ''. 

Він не благав, не рухався. Просто чекав-  неминучого. Єдине, за що хвилювався - за дружину і дітей. Як вони будуть без нього. 

• За що? - ледь чутно прошепотів Олекса, відчуваючи як пітніють руки. Сніг продовжував падати.
• Ти забагато знаєш. - глухо озвався голос. Тембр голосу здався чоловіку знайомим. Десь вже чув його... але де?

Раптом Олексій здригнувся від страшної здогадки. Це голос міг належати лише одній людині з його оточення. І це був... Ілля Наумович Бубенко, заступник прокурора і водночас меценат,,Вісника свободи ''. Як він тут опинився? 

• Що вам від мене треба? - поцікавився у нього журналіст. Холодок пробіг шкірою. Хотілося влупити в його самовдоволену пику.
• Мені потрібен ти.- озвався Ілля Наумович, відводячи його до власного транспорту- Тепер сідай в авто. Тільки без фокусів.

Олекса покірно підійшов до автівки і сів ззаду. Поруч розмістився пан Бубенко або Бубен,як його називали в бізнесі партнери та вороги. Останніх він нажив чимало. 

• Поїхали.- крикнув до водія. Той завів двигун і повіз їх.

Їхали довго. Нарешті зупинилися перед високим металевим парканом. Заступник прокурора вийшов першим. Відчинив двері, знаком наказав водію на журналіста. Той мовчки виволік чоловіка з автомобіля, перед тим вдаривши в живіт. Той від болю ледь не зігнувся вдвоє. В очах потемніло. Мороз пробирав до кісток. 

Згодом його притягли в напівпідвальне приміщення. Там  зазвичай зберігали концервацію. 

• Тут тепер твоє місце.- мовив Ілля Наумович, пильно вдивляючись у полоненого. - Це мій дім. Я вклав у нього чимало.
• Ось куди дівалися кошти,які мали отримувати безробітні й багатодітні сім'ї? - тихо озвався журналіст. Дихання збивалося.
• Саме так, Олексію. - мовив той, виходячи назовні. - Подумай краще про свою сім'ю.

Двері зачинилися й усе занурилося в темряву. Олексій шкодував, що не встиг вчасно зібрати  матеріал для ефіру. Що не встиг попрощатися з сім'єю, якій останнім часом так мало приділяв увагу. Вони не заслуговують на такого чоловіка та батька. 

Чулося лише крапання води зверху. Сніг продовжував падати, замітаючи сліди. 

,,Ось куди завела мене тяга до справедливості. Бідна Марія. Як їй без мене тепер жити?"- думав чоловік.- ,, Живим звідси вже не вийду ''. 

Згодом відчинилися двері впускаючи когось. Через яскраве світло довелося заплющити очі. Смерть вже не здавалася такою страшною. Головне, що він досяг успіху. Зібрав інформацію, яка здатна трішки очистити сучасне українське суспільство від брехні. 

Постать наблизилася. Витягнула звідкись заряджений пістолет і мовчки вистрілила в нього. Куля пройшла наскрізь. Не грудях розливалася кривава пляма. 

,, Ось і кінець мого життя.''- подумав він перед тим як піти в позасвіття. 

Згодом його тіло привезли на околицю міста, інсценувавши нещасний випадок.