РОЗДІЛ 8 Прихований ворог

Інтернет видання  рясніли заголовками про приховування інформації від суспільства, зростання корупції та цін на продукти. Не відставав від цього,, Вісник свободи''. Не зважаючи на підготовку до похорону, робота в редакції кипіла. 

Олексій якраз зайшов в середину. Безсоння й втома читалася на його обличчі. Здавалося ніби постарів не декілька років. 

Коли втупилися в монітори перевіряючи джерела інформації, час від часу перекидаючись короткими фразами. Гуділи принтери, роздруковуючи матеріали справ. Здавалося життя триває. 

Потиснувши усім руки чоловік всівся за робоче місце. Відкривши ноутбук побачив повідомлення.

,,Парк імені Василя Стефаника. Сьогодні о 15:00 дізнаєшся правду.Будь сам. ''

Олекса не одразу зрозумів про що йшлося. Хотілося закритися головою в сніг, забувши про все на світі. 

,, Як розплутати цей чортів клубок? Колеги роблять вигляд, що все нормально. Не витримую ''. - думав журналіст, сидячи перед монітором. 

Все здавалося нереальним. Невже іншим байдуже на те, що відбувається? Він не міг такого стерпіти.

Піднявшись гучно промовив:

• Ми маємо дізнатися правду про ці вбивства. Навіть ціною власного життя.
• Ти диви який розумний?- озвалася Тамара Олександрівна, яка тимчасово замінювала головного редактора - Може тобі премію виписати за це? Га?
• Не треба мені ваших грошей. Мені потрібна правда. - відчеканив Олекса. Вдягнув плащ і вийшов на вулицю. Працювати взагалі не хотілося.

Вийняв пачку цигарок і закурив. Хотілося трощити все. Підійшов до авта і з подивом побачив, що одне колесо спущене. Придивившись зрозумів, що шина проколота. Неподалік валявся уламок скла. 

,, Доведеться йти на зустріч пішки. Зате повітрям подихаю ''.- подумав, докурюючи другу цигарку. На щастя вітер стих. Було чути гул генераторів. Поодинокі перехожі протоптували стежки. Мороз кусав за щоки і вуха. Шапка і плащ майже не зігрівали. 

,,Треба рухатися, бо ще задубію'' - подумав журналіст, хухаючи на руки. 

Згадав про похорон колег. Зайшовши в магазин, придбав чотири троянди. Продавчиня виглядала заклопотаною й втомленою. 

Через півгодини він стояв на цвинтарі, проводжаючи в останню путь своїх колег. Сама атмосфера діяла гнітюче. Хотілося закритися від світу. Перестати боротися за справедливість. 

Поклавши квіти на свіжі могили, Олексій вперше за довгий час заплакав. Плакав через безсилля щось змінити. 

Заспокоївшись повільно побрів до виходу. Раптом за спиною промайнула тінь. Через хвилину хтось приставив до його потилиці пістолет, знявши запобіжник.