РОЗДІЛ 5 Перші проблиски правди

Новий день приніс зі собою неочікувані зміни. Похорон перенесли на наступний день у зв'язку з відсутністю коштів на перевезення трун до цвинтаря. Тіла загиблих жінок досі лежали в морзі, вкриті простирадлами. 

Олексій вже був на ногах. Настрою працювати зовсім не було. Хотілося бездумно блукати вулицями рідного міста. 

Погода остаточно зіпсувалася. Сніг замітав стежки і дороги. Комунальні служби не встигали їх розчищати. 

• Має бути якась зачіпка в цій історії. Треба завершити розпочате ''.- думав чоловік, походжаючи туди сюди перед приміщенням редакції.

Прапор з чорною стрічкою досі не зняли. Влада боялася зізнатися у своїй слабкості перед суспільством. Показати свою справжню суть. 

Зайшовши в середину приміщення, Олекса відчув запах кави. Декілька колег сиділи за своїми робочими місцями. Ніхто не знав, що робити далі. Чи зможуть вони працювати без головного редактора? 

Люди говорили пошепки  боятись розбудити смерть, що досі витала в цих стінах. Найбільше лякала невідомість. 

На екранах моніторів миготіли звичні випуски новин та статі в інтернет виданнях. Кожен розумів, що справжні події відбуваються за кадром. 

Олексій сів за стіл. Ліниво гортав повідомлення від небайдужих громадян. Все було не те. Здавалося ніби їх хтось вирішив  знищити. Хтось занадто впливовий. Олекса остаточно прийняв рішення про подальше розслідування цієї справи. 

Раптом його погляд впав на аркуш паперу. Він був складений удвоє, лежачи на краю підвіконня. Він обережно взяв його і розкривши прочитав:

,, Вбивцю варто шукати серед своїх. Не все,що здається правдою нею є." 

Здавалося час застиг. Він не знав скільки часу отак просидів за столом. 

За вікном панувала справжня зима. Чоловік не пригадував коли востаннє бачив так багато снігу. 

Олексій підвів голову і зустрівся поглядом з жінкою, яка працювала тут ще до нього. Її губи нагадували тонку вузьку лінію, руки гралися олівцем, який несподівано зламався. 

,,Серед своїх...''- ця фраза досі лунала в голові. Через це загинули Олена і Лариса Миколаївна. Через це інші мовчать. Мовчать, бо бояться за власне життя й життя рідних. 

В коридорі рипнули двері. Хтось вийшов з приміщення. Чоловік зрозумів, що за ним стежать. 

Зібравши речі вийшов на вулицю. Цього разу він знав, що треба робити.