РОЗДІЛ 1 Робота в редакції

Присвячується усім українським журналістам, які чесно виконують свій обов'язок показуючи суспільству незручну та болючу правду. 

За вікном редакції незалежного інтернет видання,, Вісник свободи'' падав дощ в перемішку зі снігом. Люди квапилися сховатися від негоди, перемовляючись по мобільному, обурюючись зростанням цін на продукти й комуналку. 

Олексій Вірний другу добу працював над новим матеріалом для випуску. Він щойно прокинувся після безсонної ночі. Іноді доводилося ночувати в редакції. 

Його дружині Марії це не подобалось. Вона навчилася з цим жити. В них було двоє дітей - син Андрій 15 років та донька Ірина - 12 років. Їй нещодавно виповнилося 41. Йому було 45. Жили в двокімнатній квартирі неподалік Львова. Це була ще радянська хрущовка з облупленими стінами в під'їздах. 

Олекса відкрив ноутбук , щоб перевірити наявність нових повідомлень від колег чи редактора. Редактором цього інтернет видання була Лариса Миколаївна Безбородько, 46- річна білявка з синіми очима. Усіх працівників вражала їх залізна хватка й вміння знаходити вихід з найскладніших ситуаціях. Таких ситуацій у,, Віснику свободи '' траплялося чимало. 

• Олесію, ти нарешті прокинувся? - почув він голос редакторки.
• Вибачте, Ларисо Миколаївно, запрацювався.- винувато промовив чоловік, дивлячись на неї червоними очима.

Лариса Миколаївна лише хитнула головою і усміхнулася:

• Розумію. Та час не чекає. З'явився новий матеріал і джерела вже на зв'язку. Треба швидко діяти. Спочатку випийте каву і поїжте, Олексію.
• Дякую за розуміння. - мовив він, встаючи, щоб розім'яти ноги.

Зайшовши в їдальню Олекса замовив каву і хот дог. Віддучора майже не їв настільки захопила робота. 

Погода за вікном лише погіршувалася. Де не де вже гуділи генератори. Починався блекаут. 

Допивши каву й заївши її хот догом він вийшов на вулицю покурити. Сам процес куріння заспокоював, звільняючи мозок від зайвих думок. 

Дим повільно піднімався в холодне повітря змішуючись з запахом мокрого асфальту. Перехожих майже не було. Навіть безпритульні тварини поховалися від негоди. Олексій не любив таку погоду. Вона навівала смуток і передчуття чогось фатального. 

Докуривши чоловік викинув недопалок у смітник і зайшов назад в приміщенні редакції. Робота почала кипіти. Гуділи принтери, комп'ютери, колеги переговорювалися по мобільних, занотовуючи інформацію в записники.

Він знову відкрив ноутбук і побачив купу непрочитаних повідомлень. Бажання працювати чомусь не з'являлося. Пересиливши себе відповів на декілька повідомлень і занотував необхідно для розслідування інформацію. Вона стосувалася благодійної організації, яка прикриваючись допомогою малозабезпечених верств населення, вимагаючи від людей хабарів. 

Це треба було довести. Тому Олексій вирішив їхати до людини, яка здатна дати відповіді на всі його питання. На жаль вона не назвалася. Чоловік розумів чому. 

,,Я доведу цю справу до кінця. Суспільство має знати правду''. - подумав він, сідаючи в авто.