Розділ 83: ПОВЕРНЕННЯ ДО ТАЄМНИЦІ

Вечір опустився на острів, ніби ковдра із синіх та фіолетових тонів. Вітер був прохолодним, але не агресивним. Джеймс стояв біля ліфта, що вів униз — у глибину порожнини, де зберігався корабель. Поруч — ніхто. Він попросив залишити доступ до об’єкта лише для нього на найближчі години.

Коли двері зсувного шлюзу за ним закрилися, простір навколо став знову приглушено-тихим. Світло ліхтарів вказувало шлях через технічний коридор.

(Внутрішній монолог Джеймса):
Ми запустили першу енергетичну станцію. Ми живемо на острові, який був лише купкою каміння. А тепер я знову тут. Біля чогось… незрозумілого. Далекого. Мого.

СУХИЙ ДОК.

Корабель стояв нерухомо, мов титанічна риба, вмерзла в бетонне дно дока. Його поверхня злегка мерехтіла, реагуючи на присутність Джеймса. Хвилі синіх ліній пробігли по борту, як пульсації.

Джеймс (тихо):
— Я повернувся.

І корабель відповів.

Голос (той самий, напівмашинний, напівлюдський):
— І я пам’ятаю тебе, нащадку Капітана.

Джеймс:
— У мене багато запитань. Але спочатку... дай мені пройти далі. Ти казав, що я можу. Тепер — настав час.

Корабель:
— Твоя ідентифікація підтверджена. Доступ на другий рівень дозволено.

Платформа на кормі знову ожила. Вона злегка опустилася, відкриваючи прохід, що раніше був закритий глянцевою оболонкою. Усередині — темрява, але тепла, не загрозлива.

Джеймс зробив крок. Один. Потім другий. Світло в коридорі активувалося під ногами.

(Внутрішній монолог):
Немає тріскучого електрики. Немає запаху пального. Це... інший рівень технології. Тут усе — органічне. Ніби не створене — а вирощене.

ПЕРШИЙ ВІДМІТНИЙ ПРОСТІР.

Перед ним — овальна кімната. У центрі — структура, схожа на стіл. Але не зовсім. Вона реагувала на його погляд — від неї піднявся голографічний купол, у якому відобразилося… обличчя. Літній чоловік, борода, глибокі очі.

Запис:
— Якщо ти дивишся це… значить, корабель тебе визнав. І якщо так — ти з мого роду. Я — Капітан Ел’Ран. Ми втекли з Аураріуса, світу, який ми зруйнували своїми ж руками. Війна, голод, розпад… Я забрав тих, кого зміг, і ми шукали нове місце. Знайшли Землю. Але ми не могли вплинути на хід її історії — наш кодекс забороняв це.

Джеймс (шепоче):
— А ти ж все ж таки щось залишив…

Запис (продовжує):
— Я знав, що один з нащадків колись прийде. Що кров і пам’ять знову зійдуться.
Але послухай мене, Джеймс… Не поспішай розкривати це місце світу. Людство ще не готове.
Втім — ти можеш скористатися тим, що тут. Навчайся. Будуй. Готуйся.

Голограма повільно згасла. Замість неї на «столі» з’явилася схема двох зоряних систем. Одна — знайома: Сонце, планети. Інша — інша, далека, із трьома зірками.

Корабель (голос):
— Відстань: 3.9 світлових року. Але шлях не прямий. Нам потрібне відновлення силової лінії. У твоїх руках — вибір.

(Думки Джеймса):
Вибір… Вперше я відчув, що це не просто корабель. Це… спадщина. Це попередження. І це — сила.

Він затримався всередині ще надовго, вивчаючи карту, запускаючи інтерфейси, слухаючи уривки чужих голосів, які звучали то урочисто, то розпачливо. Всі вони — уламки історії, яка тепер стала його.

Коли вийшов — ніч уже накрила док. Він вдихнув повітря, поглянув у небо і подумав:

Джеймс (про себе):
— Завтра... я зберу команду. Час почати справжню експедицію.