Розділ 82: Нова енергія

День розпочався з легкого туману. Над схилами острова повільно підіймалося сонце, розфарбовуючи бетон і метал у теплі кольори ранку. Звідусіль з острова з'їжджалися люди— знімали подію, яка для багатьох стала кульмінацією років праці, зусиль і втрат.

На віддаленому плато, обрамленому скелями, стояла нова — блискуча, чиста — воднева станція. Сріблясті куполи, трубопроводи, сонячні панелі та башти з атмосферними конденсаторами. Вона виглядала як інопланетна структура, посаджена на дикий шматок землі.

Біля головного входу зібралися працівники, науковці, інженери, охоронці, будівельники та решта місцевих — майже усі жителі острова. Джеймс стояв попереду, вдягнений у легку куртку з логотипом на плечі "Проєкт Епсілону" на якому був зображений острів з невеличким бункером та кораблями унизу острова.

У руках — папка з промовою. Але він її не відкрив.

Джеймс (з мікрофоном):

— Друзі.

Я міг би стояти тут із заздалегідь написаним текстом… але цей проєкт — не про красиві слова. Він про реальність. Про біль. Про втрати. І про надію.

(Пауза. Всі уважно слухають.)

— Ми пройшли через шторм, що забрав 27 наших людей. Вісім із них ми досі не знайшли.

Ми починали з багнюки, старого контейнерного причалу й ідеї, в яку ніхто, крім нас, не вірив.

— Ми будували на кістках минулого — не тільки буквальних.

Були дні, коли ми думали здатися. Але… кожен із вас залишився. І сьогодні, ми бачимо результат.

(Озирнувшись на станцію)

— Ця станція — не просто технічна структура. Це символ того, що ми можемо більше. Що ми не залежні від старого світу. Що навіть на шматку скелі можна створити майбутнє. І це — лише початок.

(Усміхається. Глибоко вдихає.)

— І якщо все піде за планом — зараз вона запрацює.

Він кивнув інженеру поруч. Той натиснув комбінацію клавіш на пульті управління, а на екрані почали з'являтися різні символи яке супроводжувало запуск. Зі станції почулося низьке гудіння. Всередині активувалися електролізери. Панелі повернулися до сонця. З резервуарів пішов потік бульбашок. На головному дисплеї з’явився напис: СИСТЕМА АКТИВНА.

Юрба вибухнула оплесками. Декілька людей навіть обійнялися. Джеймс відступив на кілька кроків і подивився в небо. Усередині було тепло — не від гордості, а від полегшення.

(Думки Джеймса):

Ми зробили це. Не сам. Ніколи не сам. Але… я відчуваю відповідальність. Цей острів — це вже не мрія. Це тіло. Живе, дихаюче тіло. І я — його частина. Його серце. А, може, лише очі.

Поруч підійшов Лукас, усміхнений, втомлений.

Лукас:

— І все ж таки ти змусив її працювати. Як почуваєшся?

Джеймс:

— Ніби після довгого бігу. Коли не можеш дихати, але знаєш, що добіг.

Лукас:

— То що тепер? Можеш нарешті зайнятись своїм “залізом” у доці?

Джеймс (усміхаючись):

— Саме так. Він чекав мене достатньо довго.

ПІЗНІШЕ. КАБІНА ДЖЕЙМСА.

Джеймс сидів у кріслі перед панорамним вікном, що виходило на бік узбережжя. Внизу — виднілась станція. За нею — схили, і трохи далі — лінія доків. А ще далі — бетонна споруда, у якій ховався корабель.

Він відкрив записник і зробив новий запис:

«День 731. Воднева станція запущена. Острів виробляє свою енергію. Я вільний. Тепер — корабель. Сьогодні ввечері я повернуся туди. І, можливо, отримаю відповіді. Якщо вистачить сміливості питати.»