Розділ 81: ВЕЧІР. КАБІНЕТ ДЖЕЙМСА.

М'яке світло торшера падало на старий дерев'яний стіл. Повітря було наповнене запахом паперу, металу і морського вітру, який час від часу вривався через напіввідчинене вікно. На столі лежав відкритий журнал із товстими сторінками — особистий щоденник Джеймса, в якому він старанно фіксував усе, що відбувалося на острові з моменту його купівлі.

Джеймс сидів у кріслі, зручному, але потертій — ще з тих часів, коли він працював на землі. Перед ним лежала ручка, а пальці ковзали сторінками, ніби намацуючи минуле на дотик.

Джеймс (вголос, але тихо):

— Два роки... Всього два роки, а здається, що ціле життя.

(Погляд ковзає по написах)

«12 травня. Острів офіційно мій. Старий власник так і не зміг пояснити, чому продає за копійки. Каже, земля — німа, але не порожня.»

«17 червня. Перша висадка. Земля суха, рослинність дика. Порт тимчасовий, але тримається. Всі збуджені. Вперше відчув, що ми можемо тут щось збудувати.»

«3 липня. Знайшли вхід у підземний бункер. Залізні двері. Механізм старий, але працює. Всередині — темрява і невідомість.»

«19 серпня. Перша велика проблема. Електрика не тримається. Північний схил просів. Один з інженерів отримав травму. Потрібно перебудовувати опори.»

«2 вересня. Перші інвестори. Вони не вірять, що це буде працювати. Але один з них залишився. Він побачив те саме, що і я.»

«14 жовтня. Шторм. Найгірший в моєму житті. 27 людей загинули. 8 зникли безвісти. Ми шукали їх три дні. Марно. Це лягло мені на душу... на всіх нас.»

«29 листопада. Ми почали перебудову. Все змінилося. Люди почали працювати, ніби це їхня земля. Під ногами болото, а вони — стоять.»

«15 березня. Ще один шторм. Але цього разу ми були готові. Жодної втрати. Це — перемога. Перша справжня перемога.»

«22 червня. Воднева станція майже завершена. Рішення нестандартне, але воно працює.»

«4 серпня. Гідропоніка дала перший урожай. Зелене на цьому камінні — диво.»

«17 жовтня. Ми знайшли док. І… корабель. Все змінилося.»

«21 жовтня. Він реагує на мене. Ніби я — ключ. Ключ до чогось більшого.»

(Монолог, подумки)

Я не просив цього. Я хотів зробити з цього острова технологічний центр, зразкове місто… А тепер — я частина чогось іншого. Це більше, ніж бізнес, більше, ніж експедиція. Це… моя спадщина? Мій тягар?

Чому саме я? Чому цей корабель відгукнувся на мене? Чому саме нащадок когось, хто залишив свою планету?

Цей журнал — єдине, що тримає мої думки вкупі. Інакше — я б втратив розум.

Джеймс повільно закрив журнал. На хвилину заплющив очі.

(Тихе постукування у двері.)

— Зайди, — промовив він.

У кімнату зайшла Софі, його молодша сестра. У руках — чашка чаю.

— Я подумала, що тобі варто трохи перепочити, — мовила вона м’яко, ставлячи чашку на край столу. — Ти тут сидиш годинами. Ти взагалі спав останні дні?

Джеймс усміхнувся — втомлено, але щиро.

— Мабуть, трохи. Але голова не дає. Занадто багато всього. Ти ж сама бачила.

— Я бачила. І я бачу тебе. Ти взяв на себе більше, ніж будь-хто з нас міг би. Але, Джеймсе… ти не один. Поруч — ми.

Він на мить подивився на сестру. Її очі були сповнені турботи й впевненості.

— Я знаю. Просто... іноді здається, що цей острів — не просто земля. Це випробування. І я не впевнений, чи витримаю все, що він ще готує.

Софі сіла навпроти.

— Ти вже витримав. І продовжуєш тримати все разом. Дай собі хоч одну ніч. Дихни. Попий чай. Подивися на зірки, як колись. Пам’ятаєш?

Джеймс кивнув. Потягнувся до чашки, зробив ковток. Напій був теплим, м’яким, з нотками м’яти.

— Зірки... Цікаво, чи з тієї планети, звідки мій предок, вони виглядають інакше?

Софі усміхнулась.

— Напевно. Але мені здається, що для когось там — ми теж далекі зірки. Можливо, наш острів — їхній маяк.

— І, можливо, наша історія тільки починається, — сказав Джеймс.

(Пауза. В обох — погляд у вікно. Над островом розкинулися зорі. А внизу — мерехтіли вогні нового міста.)