Розділ 79: Послання з минулого

Всередині корабля панувала та сама глибока тиша, але тепер вона не здавалася тривожною — навпаки, в ній була вага чогось глибшого, наче простір сам дихав разом з ними. Джеймс стояв біля головної проєкційної панелі, а позаду — Лукас та Ілай, які під'єднували прилади для збору базових даних.

— Кораблю, я передаю приклади письма. Починай діагностику.

— “Дані прийнято. Починаю швидку інтерпретацію. Системний аналіз... завершено. Формування локалізованого інтерфейсу активовано.”

На стіні перед Джеймсом виник прозорий екран. Літери, що були раніше химерними, поступово трансформувалися у знайомі слова.

— Отак краще, — прошепотів Джеймс. — А тепер… покажи мені більше.

— “Визначено: зв'язок по ДНК-каналу. Ідентифіковано носія: Джеймс Дарвін. Ініціюється архівне повідомлення.”

Перед ними з’явився відеозапис, але виглядав він надто реалістично — як голограма, відтворена з пам’яті корабля. На екрані стояв чоловік у важкому скафандрі, схожому на органічну оболонку, зі слідами пилу на плечах.

— Якщо ти бачиш це — ти мій нащадок. Моє ім’я — Алест Дарвін. Я був одним із останніх, хто залишив Теріон.

Голос був спокійним, але в ньому читався глибокий біль.

— Наша планета втратила все — атмосферу, океани, навіть тінь людяності. Війна… еволюція… і нові форми штучного розуму. Теріон став в’язницею. Я збудував цей корабель із залишків технологій, які сам же і допомагав знищити.

Алест зітхнув.

— Я залишив послання у ДНК-структурі, заклавши зв’язок із кораблем. Лише мій нащадок зможе розбудити його. І ти це зробив. Але прошу — не показуй цей корабель світу. Ще не час. Людство... не готове. Проте ти можеш використати знання. Інструменти. Прилади. Навіть якщо ти не зрозумієш їх одразу — вони змінять усе.

Він зробив крок уперед, а позаду нього засвітилася схема зоряного простору. Спочатку — знайома Сонячна система, потім — невідомі світи. Одна система світилася сильніше за інші.

— “Рідна система: Теріон. Відстань: 273 світлові роки. Наразі — відсутній активний зв’язок. Потенційна загроза: залишкова. Корабель зберігає протоколи втечі.”

Голограма згасла, залишивши після себе лише спокійне блакитне світло.

Джеймс довго мовчав. Потім повільно розвернувся до Лукаса й Ілая.

— Вивчайте. Дані, інструменти, прилади. Але ніхто, крім нас, не повинен знати, що ми знайшли.

— Це неймовірно, — промовив Лукас. — Цей корабель може змінити науку.

— Так, але тільки тоді, коли ми самі будемо до цього готові.

Він вийшов із корабля — обережно, повільно. Світло підземного дока зустріло його як щось надто реальне після того, що він щойно побачив. Він сів на бетонний блок поруч, вдивляючись у блиск світильників.

"Мій предок утік, щоб зберегти хоч крихту надії. А тепер... все залежить від мене."