Розділ 77: Дзеркальна вітальня

Джеймс зробив кілька кроків углиб корабля. Платформа за його спиною залишилася трохи піднятою, вхід усе ще відкритий, але ніби вагався — закриватись чи чекати. У повітрі стояла тиша, просочена спокійним гудінням, яке відчувалося не в вухах, а десь в грудях. Ніби сам корабель дихав поруч.

Перед ним розгорнулася вітальня — просторе приміщення з вигнутими стінами, вкритими дзеркальними панелями. Вони не просто відображали — деформували простір, ламали обриси, змішували кольори. Джеймс бачив себе, але інакше: ніби в іншому віці, в іншому стані. Немов корабель показував йому щось більше, ніж просто відображення.

— Ти чуєш мене? — промовив Джеймс, відчуваючи, як голос розчиняється у повітрі.

Майже одразу озвався знайомий голос корабля — той самий, глибокий і трохи машинний, але вже ближчий, менш формальний:

— “Зв'язок встановлено. Я чую тебе, Джеймсе.”

— Я хочу дізнатись більше. Той “капітан” — ким він був? У якому поколінні він жив до мене? Як моє ДНК пов'язане з цим кораблем? — Джеймс пройшов трохи глибше, підводячи погляд до панелей.

Миттєво в одній із стін з'явилося світло, яке повільно сформувалося у голографічне дерево роду, лінії якого перепліталися у складну мережу. На одному з рівнів з’явився силует з підписом: “Капітан Орест Дарвін — 4 покоління до вас.”

— “Капітан Дарвін — мандрівник і перший з вашого роду, що повністю інтегрував свою генетичну сигнатуру до командного протоколу корабля. Його ДНК залишилось у системі як головний ідентифікатор, і було успадковане вами по батьківській лінії з коефіцієнтом відповідності 92.4%.”

— Я… навіть не знаю такого імені в родині, — пробурмотів Джеймс. — Чому я не знав цього раніше?

— “Система не була активна до вашого фізичного контакту. Виявлено співпадіння — виконано пробудження. Ви є найближчий відповідник доступу.”

— А інші можуть зайти на борт? Мої колеги? — запитав Джеймс, озираючись назад, де, схоже, дослідники з нетерпінням чекали біля відкритої платформи.

Корабель зробив коротку паузу.

— “Допуск можливий. Без прав управління. Ви — єдиний акредитований носій командного ключа. Інші можуть увійти з вашого дозволу.”

— Добре… — тихо сказав Джеймс, злегка похитавши головою. — Це… занадто. Але ми маємо йти далі. Разом.

У цей момент дзеркальна панель перед ним почала змінюватися — з’явився силует капітана Дарвіна, у формі, майже людській, проте з дещо нереальними рисами — очі, ніби зорі, одяг, як плівка, що переливається.

— “Ласкаво просимо додому, Джеймсе.”

Від цього голосу в Джеймса похололо в спині. Він зробив кілька глибоких вдихів і повернувся до входу.

— Можете заходити, — промовив він до Лукаса та Ілая, які вже чекали. — Але поводьтесь обережно. Це... не просто корабель. Це частина історії, про яку ми ніколи не знали. І вона — наша.”