Розділ 73: Тінь корабля

Поки техніки тягнули кабелі та підключали додаткові прожектори, темрява в доку поступово відступала. Світло повільно розгорталося по велетенському простору, оголюючи обриси колишньої інфраструктури: величезні металеві платформи, сталеві підйомники, замулені направляючі рейки, які колись вели до води або глибокого спуску. В повітрі відчувався запах корозії, мастила і чогось ще… невизначеного.

Джеймс стояв поруч із Ілаєм та Лукасом біля нової розподільної коробки. Прожектори ще не охопили все приміщення, але вже зараз його розміри вражали.

— Чесно, я не думав, що це все під нами, — мовив Ілай, розглядаючи темні обриси вдалині. — Це справжній підземний порт.

— І якщо тут є порт, то мав бути і транспорт, — сказав Лукас. — Потрібно дослідити, що залишилось.

— Автомобіль тут явно знадобиться, — кивнув Джеймс. — Пішки ми цей простір тиждень будемо обстежувати.

Вони завантажили генератор, кілька додаткових ламп, прилади та інструменти у старенький всюдихід, що залишився ще з попередніх експедицій, і вирушили глибше до неосвітлених частин доку. Колеса стискали вологий пил, подекуди чутно було брязкіт металу під товстим шаром часу. Світло фар рухалось вперед, немов вирізаючи простір з темряви.

— О, дивись! — Ілай показав праворуч. — Щось велике попереду.

Коли авто під’їхало ближче, перед ними виринуло величезне темне тіло. Контури в повітрі викривлялися, ніби самі не хотіли показувати, що тут. Світло ковзало по його поверхні, але майже не відбивалось.

— Це… корабель? — прошепотів Лукас.

Джеймс вийшов з машини, повільно наближаючись. Корабель дійсно лежав у сухому доку — гігантська темна конструкція, вкрито дивними текстурами, ніби сплетеними з волокон і металу. Його форма була плавною, не схожою на жоден відомий морський транспорт — без звичних рубок, антен чи бортових маркувань.

— Він не іржавіє, — сказав Ілай, торкнувшись борту. — Метал холодний, але не схожий на звичайну сталь. І ці лінії… це не зварні шви. Вони виглядають… органічно?

— Ви помітили, — додав Лукас, — що цей корпус не має жодного люка? Жодної двері, вікна, жодної помітної точки доступу.

Джеймс мовчав. Він обійшов судно з одного боку, шукаючи хоч щось звичне. Але чим довше дивився, тим більше розумів — цей об’єкт не належить до звичайної техніки.

— Це не човен. І не підводний човен. Це взагалі… не наше, — нарешті промовив він. — Я не знаю, що це. Але воно не має нічого спільного з класичними військовими або цивільними проектами.

Ілай знизив голос:

— Ти думаєш… це частина "проєкту Епсілон"? Чи… щось більше?

Джеймс подивився на корабель, мов на велику таємницю, що спала з пилу часу.

— Якщо цей порт був побудований, щоб приймати такі речі… тоді весь "Епсілон" — це лише оболонка для чогось, що виходить за межі звичайного розуміння.

— І корабель досі виглядає активним, — додав Лукас, піднімаючи датчик поля. — Навколо нього є аномальна енергетика. Він… ніби ще не "вимкнений".

Всі троє мовчали.

Темрява, яку розганяли ліхтарі, знову повільно почала повертатись, ніби сама кімната хотіла приховати своє найбільше надбання.

— Ми ще не готові до цього, — прошепотів Джеймс. — Але, здається, цей порт чекав, поки ми його знайдемо.