Розділ 66: Перерва для нових відкриттів

Техніки та електрики продовжували свою роботу, перевіряючи кожну ділянку відкритої частини бункера, скрупульозно вивчаючи усі кабелі та підключення. Джеймс вирішив, що настав час для короткої перерви. Він вже кілька днів сидів у бункері з картами та документами, і потребував трохи відпочинку на свіжому повітрі.

Він вийшов із бункера, вдихаючи гірське повітря, яке приносило із собою запахи лісу та вологої землі. Прогулянка була відмінною можливістю відволіктися, розслабитись і, може, знайти нові підказки, які могли б пролити світло на невідомі частини острова. Джеймс направився до лісу, пригадавши першу подорож, коли вони натрапили на цей самий ліс, але без карт і чіткої мети.

"Якщо тут є щось, що я маю знайти, то це буде десь поруч," — подумав він, прокладаючи шлях через густі зарості.

Почавши спускатися вниз, Джеймс помітив щось дивне. Повітря змінилося, а запах металу знову почав повільно пробиватися через пахощі дерева і вогкості. Він спинився, вдихнувши глибше.

— Знову цей запах, — прошепотів Джеймс, піднімаючи голову, щоб оцінити навколишнє середовище.

Він почав йти в напрямку запаху, який все став сильнішим. Під ногами земля була волога, і кожен крок відгукувався шорохом, але саме запах металу привертав його увагу.

Раптом він наткнувся на щось незвичне — завалений в'їзд, частина якого була покрита товстим шаром землі і каміння. Здавалось, що це входило в бункер, але було закидано настільки щільно, що знайти це міг тільки той, хто вже знав, що шукати.

— Ось де ми ще не копали, — подумав Джеймс, присідаючи біля завалу. — Це точно частина того, що ми шукаємо.

Він швидко дістав рацію і викликав інших:

— Тут, на південь від лісу, я знайшов завалений вхід до бункера. Вірогідно, це один з тих, що ми шукаємо. Потрібно перевірити.

Через кілька хвилин до Джеймса приєдналися Ілай і Лукас, які зібрали кілька інструментів, щоб допомогти з розкопками.

— Як ти це знайшов? — запитав Ілай, поглянувши на завал.

— Просто йшов, і знову відчув цей запах металу. Це було на тому самому маршруті, що ми вже проходили, — відповів Джеймс, показуючи на покриту землею ділянку. — Це завалений в'їзд. Я впевнений, що він веде до бункера.

Лукас нахилився, оглядаючи завал.

— Якщо це правда, то треба бути обережними. Чим більше ми розкопуємо, тим більше ми можемо потрапити в ту частину, яку не хотіли, щоб ми знайшли.

Джеймс кивнув, серйозно ставлячись до зауважень Лукаса. Вони знали, що будь-які нові відкриття на острові можуть виявитися не зовсім тими, якими здаються на перший погляд. Але він відчував, що це саме та частина бункера, яку вони повинні знайти.

— Ок, розкопуємо повільно, — сказав він, озираючись на двох інших. — Залишайтеся уважними.

Робота була важкою. Каміння, земля і стовпи вологи ускладнювали процес, але вони продовжували. Джеймс раз по раз оглядав свої руки, намагаючись оцінити, скільки ще потрібно часу, аби розкопати достатньо для доступу.

Через кілька годин роботи завал почав трохи відкриватися. І хоча вони ще не досягли самого входу, Джеймс відчував, що наближаються до чогось важливого.

— Я думаю, це справжній вхід, — додав Лукас, витираючи піт з чола. — Що ж, це буде ще одне місце, де нам доведеться бути дуже обережними.

Джеймс погодився, але всередині відчував, що з кожним новим відкриттям розгадка острова наближається до кульмінації. Як і багато разів раніше, його інтуїція підказувала, що за цією завалиною стіною ховається багато чого більше, ніж про

сто частина бункера.