Розділ 63: Герметичні двері

Шум кроків лунав у бетонному коридорі, що вів до ще однієї герметичної кімнати. Освітлення вже було проведене, але в повітрі ще віяло холодом і невідомістю. Біля дверей зібралася група техніків: Ілай, Френк, Лукас та ще кілька молодших інженерів. Джеймс підходив повільно, тримаючи блокнот із позначками з карти.

— Це останні з гермодверей у цьому крилі, — промовив Френк, киваючи на металеву конструкцію. — І вони були від’єднані від системи живлення. Тільки нещодавно ми підключили цей сегмент.

— Електропривод ще не подано, — додав Ілай. — Тільки система контролю відповіла. Але двері закриті.

Лукас витер руки об штани і озирнувся на колег.

— Хлопці, я вам одразу кажу: після того як Марті згадав про пастку з фільму, наші хлопці тепер бояться, що за кожними дверима може бути дріт або механічна пастка.

— Марті? — пирхнув Френк. — Він же ту стрічку «Лабіринт смерті» знову переглядав. Але, знаєш, після того як знайшли заміновану шахту в Секторі G — я вже нічому не дивуюсь.

— Саме тому працюємо по протоколу: ручне відкриття з перевіркою простору. Без ривків. Без різких рухів, — суворо сказав Ілай.

— І без героїзму, — додав Джеймс, підходячи ближче. — Ви знаєте, що ми вже знайшли приміщення, які офіційно навіть не мали існувати. Тож усе можливо. Діємо обережно.

Вони почали готуватися. Один із техніків повільно вмонтовував мініатюрну телескопічну камеру з гнучким кабелем. Інший — тримав набір інструментів для ручного відкриття замків і фіксаторів.

— Система тиску стабільна, — повідомив Ілай, глянувши на манометр. — Можемо пробувати.

Камера ввійшла у щілину між дверима й стіною.

— Так, є простір… бачу ще одні двері через кілька метрів. Схоже на шлюзову кімнату, — прокоментував оператор.

— Чисто? — спитав Френк.

— Видимих механізмів безпеки не бачу. Але в кутку — якась панель. Може бути сигналізація чи щось на кшталт блокіратора.

— Добре, знімаємо фіксатор. На рахунок три, — сказав Ілай. — Один… два… три!

З ледь чутним шипінням важкі двері почали розходитися. Всі завмерли.

— СТОП! — гукнув Френк. — Щось клацнуло!

— Це з механізму, — заспокоїв Лукас, прислухаючись. — Напруга знімалась із приводу. Не панікуй.

Повітря в кімнаті стало важчим. Усі чекали кілька секунд — нічого не трапилось.

— Гаразд. Відкриваємо далі… повільно, — мовив Джеймс.

Коли двері повністю розкрились, перед ними з’явилась темна кімната. Металеві стіни, стара апаратура, уламки ящиків, папери, розкидані по підлозі. І — ще одні герметичні двері в протилежному кінці.

— Скануємо простір і не заходимо, поки не зробимо повну перевірку, — вказав Ілай.

— А якщо там замкнутий відсік із газом або ізоляційною системою? — тихо спитав Лукас.

— Саме тому ми спершу проганяємо повітря через датчики, потім запускаємо вентиляцію, і тільки потім — вхід, — впевнено відповів Френк. — Без фільму-страшилки, просто за інструкцією.

— Якщо за кожними дверима таке буде — нам вистачить пригод на рік, — пожартував хтось із молодших інженерів.

— І на мемуари, — пробурмотів Джеймс, уважно вивчаючи табличку біля входу. Вона була частково зірвана, але одна фраза чітко збереглась:

«Доступ тільки зі спеціальним допуском. Рівень: Epsilon-4»

Всі переглянулись.

— Хтось знає, що це за рівень? — спитав Френк.

— Поки що — лише нова загадка, — відповів Джеймс. — Але ми її обов’язково розгадаємо.