Розділ 56: Символи і шепіт сталі

Світло ліхтарів ковзало по вологих стінах. Вони йшли обережно, намагаючись не торкатись нічого зайвого. Повітря було вогким, з металевим присмаком.

— Тут дуже тихо… — пробурмотів Ілай. — Занадто тихо.

— Це добре. Ніхто не дихає з нами в одному приміщенні, — злегка усміхнувся Джеймс, хоча в голосі відчувалась напруга.

Перший поворот — вузький коридор, викладений бетонними плитами, де подекуди проглядав армований метал. І тоді світло ліхтаря Ілая натрапило на щось іржаве.

— Стій! — вигукнув він. — Щось є. Там, у кутку.

Вони наблизилися. То був металевий стіл з залишками кабелів і корпусу якоїсь апаратури.

— Це… стара апаратура, — сказав Рей, проводячи рукою по запиленій поверхні. — Схоже на передавач або аналізатор. Але дизайн не схожий на американський. І навіть не на радянський.

— Вентиляційна решітка поруч, — додав Ілай. — Мабуть, тут була якась технічна станція або навіть кімната зв’язку.

— Бачите це? — прошепотів Джеймс, вказуючи на стіну.

Там, на голому бетоні, були вирізьблені символи. Нечіткі, але геометрично правильні. Колеса, стрілки, щось схоже на схеми. Один — схожий на людську фігуру з трикутником замість голови.

— Вперше таке бачу… — пробурмотів Рей, обводячи пальцем по рельєфу. — Це що, технічні креслення?

— Або мітки. Іноді в інженерних службах залишають таке для орієнтації. Але ці… надто абстрактні, — зауважив Ілай.

— А це? — Джеймс звернув увагу на прямокутну металеву панель, притулену до стіни. Він підняв її — під нею був схований отвір у підлозі, завалений пилом.

— Дивись, отвір! І там ще щось… — Ілай посвітив униз. В темряві відблискував сталевий ободок.

Рей дістав мотузку і обв’язався.

— Не лізьте самі. Я перший. Якщо не повернуся за п’ять хвилин — тягніть.

— Скільки разів ти це вже казав? — кинув Джеймс.

— Але ж щоразу повертався, правда?

Рей зник у темряві отвору. Тиша знову обійняла простір.

За кілька хвилин почулися кроки — важкі, впевнені. Капітан повернувся з пилом на формі та обличчям, що застигло в задумі.

— Там ще одна кімната. Але вона… інакша.

— Інакша як?

— Гладкі стіни. Вбудовані полиці. Деякі предмети ще стоять. Я побачив панель керування… і щось, схоже на капсулу. Але темно. Нам треба більше світла.

— Капсулу? — Ілай ковтнув слину. — Як… криокамеру?

— Або… щось зовсім інше.

— Добре, — зітхнув Джеймс. — Беремо додаткові лампи, плівку, і повертаємося завтра. Ми щойно відкрили частину минулого цього острова. А, можливо, і щось більше.

Рей ще раз глянув на символи.

— І якою б не була відповідь — вона вже поруч. Під нашими ногами.