Розділ 55: Перед тим, як ступити в темряву

На будівельному майданчику запанувала тиша. Після довгого, напруженого дня бетонна суміш почала схоплюватися. Залишалось лише чекати. Хоча в повітрі ще витав запах цементу, дехто з робітників уже сидів на ящиках, курив і пив каву з термосів, а інші — тихо обговорювали, що ж там, унизу, за товщею землі й бетону.

— Ілай, як там показники? — спитав Джеймс, зайшовши до намету, де стояло польове обладнання.

— Твердість уже понад 60%, — відповів Ілай, заглядаючи в журнал. — До ранку витягнемо ще двадцять. Якщо не буде дощу — можемо заходити відразу після сніданку.

— Добре. Поки готуйте все спорядження. 

— Ну, тоді буде весело, — зітхнув Френк. — Що маємо: три гасові ліхтарі, дві переноски з акумуляторними лампами на важких батарейках, мотузки, каски зі світильниками… і ось, дивися — стара камера на плівку, з петлею через плече.

— І що, плівки вистачить? — підняв брову Джеймс.

— Ха! Вистачить зробити знімок на обкладинку газети, якщо все буде добре. Якщо не буде — принаймні знайдуть, хто зник.

У намет зайшов капітан Рей у формі з пришитими латками.

— Я приготував список: троє людей у першій групі, — промовив він. — Джеймс, Ілай і я. Двоє з досвідом підземних проходів, один — технік. Френк і ще двоє залишаються зовні, в радіозв’язку.

— Гаразд, — погодився Джеймс. — Але перед тим, як увійти, перевіримо систему вентиляції. І поставимо реперну мотузку. Якщо щось — зможемо швидко повернутись назад.

— А рація? — уточнив Ілай.

— Проводова. Протягнемо дріт. Хоч якось зв’язок тримати треба, — відповів Рей.

Френк кинув короткий погляд на вхід, де бетон уже виблискував у світлі ламп:

— Вперше в житті я хочу, щоб ми нічого не знайшли. Просто порожній підвал з іржавим стільцем. А от що ми знайдемо насправді… чує моє серце — буде щось зовсім інше.

Наступного ранку бетон затверднув повністю. Новий тунель виглядав як вхід до старої шахти — темний, сирий і мовчазний. Рей перевірив мотузку, Ілай вмикав лампу, що тьмяно блищала у його руці. Джеймс тримав переноску з плівковою камерою на плечі.

— Готові? — спитав Рей.

— Готові, — відповів Джеймс.

Вони зробили перший крок у темряву.

Попереду була лише тиша. І тіні, що рухались у світлі ліхтарів.