Розділ 54: Вхід, якого не було на мапі

Наступного ранку сонце тільки починало пробиватися крізь туман, коли перші машини вже прибували до місця розкопок. Робітники розгортали обладнання, а біля отвору в землю стояли Джеймс, Френк, Ілай, капітан Рей та будівельний інженер Даллас — кремезний чоловік з руками, схожими на бетонозмішувачі.

— Ну що, хлопці, — промовив Даллас, озираючи вузький прохід. — Якщо ви хочете, щоб тут могла пройти людина — доведеться все переробити. Це не лазівка, це миша б навряд чи пролізла.

— Нам потрібно укріплення і доступ, — кивнув Джеймс. — Безпечний тунель, через який зможемо провести команду всередину.

— Добре, слухай сюди, — Даллас дістав блокнот і олівець. — Розширяємо отвір мінімум до метра двадцять завширшки. Далі — монолітне бетонування стін. Товщина — двадцять сантиметрів. Армування обов'язково, візьмемо сітку типу С250. Після заливки — день на затвердіння, і тоді можна прокладати освітлення та кабелі.

— Френк, візьмеш на себе електрику? — звернувся Джеймс.

— Без питань. Кабель вже замовили. На вході поставимо пульт з аварійним вимикачем. Також рацію закладемо прямо у тунелі.

— Рей, як пожежники? — спитав Джеймс.

— Уже тут. Привезли термозахисні костюми, сенсори чадного газу і портативні вогнегасники. Якщо щось піде не так — хлопці зреагують миттєво.

— І ще одне, — додав Ілай, нахилившись до отвору. — Після вчорашнього сканування з’явилась іще одна думка: можливо, цей коридор не єдиний. Сканування показало щось схоже на розгалуження. Але треба дістатись всередину, щоби впевнитися.

Даллас зробив кілька позначок у блокноті, підняв голову:

— Добре, тоді не гаємо часу. Сьогодні до обіду пробиваємо новий отвір, одразу після — арматура і бетон. Завтра вранці — перевірка і, якщо все буде стабільно, пробний вхід.

— Починайте, — сказав Джеймс. — Але обережно. Це вже не просто будівництво. Це розкопки історії.

Кілька годин потому

Земля знову тремтіла під бурильними машинами. Робітники вирізали шматки стіни, витягували важкі блоки на поверхню. Потім почалося укладання арматури — сталева сітка лягала по обидва боки проходу, закріплювалася анкерами у стінах.

— Тепер заливаємо, — крикнув Даллас. — Обережно, тиском не лупіть, а то обвалиться половина схилу!

Бетон потужно виривався з насоса, заповнюючи дерев’яну опалубку. Повітря наповнилось запахом вогкості та цементу.

— Рівномірно, рівномірно! — кричав хтось знизу. — Дивіться, щоб не потекло з країв!

— У нас тут невелика проблема! — крикнув один із робітників. — Один із кріплень пішов! Вода з підземного шару тисне!

— Насоси! Швидко! — гаркнув Даллас. — Бачите — саме тому ми не рвемося всередину, як у кіно!

Через кілька хвилин ситуацію стабілізували, насосні труби витягли воду, додали ущільнювач у бетонну суміш, і все продовжилося.

Джеймс спостерігав за всім мовчки, лише іноді киваючи. Він уже не був просто керівником. Тепер він відчував себе кимось більшим — дослідником, капітаном експедиції у невідоме.

Коли бетон затвердне, вони підуть усередину.

А що на них чекатиме — покаже час.