Розділ 53: Погляд у темряву

Мікробур глухо загуркотів, врізаючись у шви між каменями. Робітники діяли повільно, але злагоджено — наче хірурги під час операції. Навколо стояла напружена тиша, яку порушували лише клацання інструментів та ритмічне "бззз" бурильного механізму.

— Ще трохи, — промовив Френк, стежачи за датчиками. — Глибина п’ятдесят п’ять сантиметрів… ще десять…

Метал раптово прослизнув у порожнечу, і мотор легко засвистів.

— Пройшли! — повідомив оператор. — Отвір готовий.

Ілай вже стояв поруч із камерою. Невеликий металевий зонд із оптоволоконним кабелем повільно прослизнув у отвір.

— Світло вмикаю, — сказав він, і на екрані планшета запульсувала тьмяна, сірувата картинка.

Кілька секунд — лише темрява та пил. Але коли камера просунулась глибше, всі в приміщенні завмерли.

— Там… це… — пробурмотів Томсон.

— Коридор, — завершив Джеймс. — Прямий, вузький. І дивіться на ці стіни — вони покриті плиткою, схожою на обробку приміщень 30-х років.

— Ліворуч якась панель, — показав Ілай. — І… можливо, табличка?

— Збільши зображення, — попросив Джеймс.

Камера трохи посунулася і сфокусувалася на прямокутному шматку металу з написом. Пил, час і іржа майже повністю стерли текст, але деякі літери читалися:

“…JECT EPS…”

— Проєкт «Епсілон»? — прошепотів Рей. — Це… воно?

— Ми знайшли ще одну точку комплексу, — підтвердив Джеймс. — Але ж цей сектор був повністю поза мапою.

— Тепер він — на мапі, — сухо відповів Френк, роблячи скріншот із планшета.

— Тобто, — Рей зробив крок назад, — у нас під ногами ще одна частина старого проєкту. Можливо, навіть окрема станція. Модуль. Сектор.

— Чи сховище, — додав Томсон. — Але головне — тут усе герметично. Це добрий знак. Якщо всередині немає обвалів, ми можемо увійти.

— Не раніше, ніж зробимо повну перевірку на викиди та стабільність. — Джеймс підняв руку. — Перше: газоаналіз. Друге: тест на радіацію. Третє — контрольована розчистка входу. Без поспіху. Без "героїзму".

— Я приведу команду техніків, — сказав Рей. — Візьмемо з собою все: сенсори, маски, захист. Хлопці з пожежної станції теж допоможуть з безпекою.

— Згоден. А після цього, — Джеймс глянув на темний екран, де знову згасло світло камери, — ми увійдемо. І, можливо, дізнаємося більше про те, що було до нас.

Тиша опустилася на кілька секунд. Потім Френк перевірив заряд камери й промовив:

— Якщо цей острів ще щось приховує, то воно зовсім поруч.

— І, здається, більше не хоче бути прихованим, — додав Ілай.

Джеймс кивнув, дивлячись на отвір у стіні.

— Завтра. Завтра ми зробимо перший крок всередину.